Понеділок, 26.06.2017
Зернятко
привітання, прислів'я, приказки, міфи, легенди, афоризми, цитати . . .
Народна мудрість:
11. Довгі бурульки - на тривалу весну.
смайлик19. Не насушиш насіння - сушитимеш голову.
-->
Меню сайту
Категорії розділу
до Весняних свят [1]
до Осінніх свят [5]
до Зимових свят [9]
для садочка [2]
для Випускного [3]
до Дня вчителя [7]
для Нового року [9]
для 8-го березня [4]
до Дня Перемоги [0]
виховних заходів [18]
для 1 Вересня [14]
Останнього дзвоника [11]
Реклама
Новини партнерів
svitua.org
Бесплатный Хостинг

написати лист адміну
Статистика


Яндекс.Метрика Индекс цитирования

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Зареєстрованих на сайті:
Всього: 359
Нових за місяць: 5
Нових за тиждень: 2
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0
З них
Адміністраторів: 2
Модераторів: 1
Провірених: 6
Користувачів: 342
З них
Хлопців: 146
Дівчат: 213

Головна » Статті » Сценарії » виховних заходів

Донька Прометея - Леся Українка

Сподобався матеріал? Поділитись з друзями:

Реклама
Сценарій
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Життя Лесі Українки — великий подвиг в ім'я народу, «її мужність, пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у біді,— властивості, які вирізняють не лише поезію, а й життя великої Лесі Українки» (М. Бажан).
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи.
Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. У своїх товрах вона дуже часто пригадувала своє дитинство, і як результатом цього зявився вірш «Як була малою горда».
«Я була малою горда» 7
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» — мене питали,
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма,—
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.
У сім'ї було 6 дітей: Михайло, Леся (Лариса), Ольга, Микола, Оксана та Ісидора.
Мати поетеси Ольга Петрівна Косач — письменниця, громадсько-культурна діячка, відома в літературі під псевдонімом Олени Пчілки. Вона доклала багато зусиль, щоб дати дочці ґрунтовну освіту, все життя дбала про неї, хоч і не поділяла її революційних поглядів. Леся Українка дуже любила та була вдячна своїй матері за її турботу, виховання, поради. Пригадуючи безтурботні вечори поряд з рідною ненькою, зявився вірш «Колискова».
«Колискова» 5
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час!

Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!
Гірка хвилинонько!
Лихо не спить…
Леле, дитинонько!
Жить — сльози лить.

Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися,—
Сон пропаде…

Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час!

Олена Пчілка
«Заграва ясна» 5
Заграва ясная, зоря світова
Доню збудила мою!
Любка малесенька плакать готова,
Маму гукає свою.
Ні, моя доненько! Світло червоне –
Радість денную несе:
Стане тим світлом около все повне
І звеселиться усе!

Зоря ж і нам зайнялася яскрава –
Нове життя нам прийшло:
Згинула сутіньЮ, годинонько млява,
Щастя уповні зійшло!

Змислений котик 5
Ну й розумний же наш котик!
Де такий і взявся,
Чи у школі де навчався,
Чи такий же вдався?
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам, -
Чиста чудасія!
Всякі загадки він знає –
І арифметичні,
Коли хочете розкаже
Дроби десятичні!
Звідки ж котик теє знає? –
Він книжки читає;
І читає й розбирає
Та на ус мотає.

Природа щедро обдарувала Лесю Українку — дала їй добре і мужнє серце, хист до музики, малювання, вишивки, могутній поетичний талант, великі здібності до науки.
В дев'ять років пiд впливом арешту тiтки Олени Антонiвни Косач, яка нале¬жала до киïвського гуртка "бунтарiв", Леся пише в 1880 р. вiрш "Надiя", де звучать зовсiм недитячi слова.
«Надія» 5

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Взимку 1881 р. в Луцьку на рiчцi Стир у сильний мороз Леся промочила ноги в крижанiй водi. Спочатку родина думала, що зви¬чайна простуда i як наслiдок її ревматизм швидко мине, але коли показали хвору киïвському хiрургу, вiн поставив невтiшний дiагноз: туберкульоз кiсток.
Отже, з цього часу й розпочалася боротьба по¬етеси з хворобою, сильними болями. Боротьба, яка загартувала дух Лесi Украïнки. Через хворобу до школи дiвчина не ходила, та за¬вдяки самоосвiтi, феноменальним здiбностям до мов, лiтератур, iс¬торiï стала високо ерудованою у цих галузях знань. Леся, попри страшнi болi в кiстках, продовжувала грати на фортепiано, малюва¬ла, знала майже всi основнi європейськi мови, а також старогрецьку й латинську і всього понад десять мов.
Невиліковна хвороба вклала їй в руки таку зброю, яка не часто зустрічається у здорових людей, - незламну силу волі та непохитну віру в свій талант. Як результатом цього стали її вірші.

«Давня весна» 7

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
1894 року.
«Хотіла б я піснею стати» 5
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.

«Ви щасливі пречистії зорі» 5

Ви щасливі, пречистії зорі,
Ваші промені – ваша розмова;
Якби я ваші промені мала,
Я б ніколи не мовила слова.

Ви щасливі, високії зорі,
Все на світі вам видко звисока;
Якби я так високо стояла,
Хай була б я весь вік одинока.

Ви щасливі, холоднії зорі,
Ясні, тверді, неначе з кришталю;
Якби я була зіркою в небі,
Я б не знала ті туги, ні жалю.

«Хто вам сказав, що я слабка» 7
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –

то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.
А восени… Яка журба,
чи хто цвіте, чи в’яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
покриє барви й квіти –
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.

«Сім струн» 7

«Стояла я і слухала весну» 7
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Учениця.
25 липня 1907 р. Леся Украïнка виходить замiж за фолькло¬риста Климента Васильовича Квiтку. Цього ж року в неï вияви¬лися симптоми туберкульозу нирок. Поетеса усвiдомлює, що з такою хворобою жити ïй залишається небагато, тому поспiшає писати, мужньо перемагаючи фiзичнi болi.
Дуже важливе мiсце в творчостi поетеси займає твiр, написа¬ний влiтку 1911 р. за дванадцять днiв. Авторка назвала його драмою-феєрiєю, тобто драмою, в якiй вiдбуваються незвичайнi, не¬ймовiрнi перетворення, в якiй поряд з людьми дiють постатi, створенi ïхньою уявою.
Леся Украïнка зазначала, що "Лiсова пiсня" з'явилася в результатi спогаду про дитинство, проведене на Волинi, коли ïï навiки зачарував образ лiсовоï ру¬салки, мавки.
Сценка
Мавка: Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!
Лукаш: Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?
Я тільки хтів собі вточити соку з берези.

Мавка: не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї!
Лукаш: березу ти сострою називаєш?
Хто ж ти така?

Мавка: Я – Мавка лісова.
Лукаш: (не так здивавано, як уважно придивляється до неї)
А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Мавка: а бачити хотів?
Лукаш:
Чому ж би ні?... Що ж, - ти зовсім така, як давчина… ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, І якось так убрана не по-наськи… а чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється)
Та ні, тепер зелені… а були,
Як небо сині… о! тепер вже сиві, як тая хмара… ні, здається, чорні,
Чи, може, карі… ти таки дивна!
Мавка: (усміхаючись)
Чи гарна ж я тобі?
Лукаш: (соромлячись) хіба я знаю?
Мавка: (сміючись) а хто ж те знає?
Лукаш: (зовсім засоромлений) ет, таке питаєш!..
Мавка: (щиро дивуючись)
Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?»
А ясень їй киває в верховітті: «Найкраща в світі».
Лукаш: а я й не знав, що в них така розмова.
Я думав - дерево німе, та й годі.
Мавка: Німого в лісі в нас нема нічого.

Учениця
1 серпня 1913р. Леся Украïнка помирає в м. Сурамi в Грузiï. Їï тiло перевезли до Києва й поховали на Байковому кладовищi.

Спадщина Лесi Украïнки належить всесвiтнiй скарбницi ху¬дожнього слова. ïï творчiсть неможливо належним чином оцiни¬ти, настiльки багатогранним є ïï талант: поет-лiрик, автор лiро-епiчних поем, драматург-новатор, перекладач, публiцист, критик, активний громадський дiяч. ïï найкращi твори позначенi намаган¬ням поєднати "гармонiю iдеалу з життєвою правдою", що стало однiєю з iстотних особливостей ïï" творчого методу, визначеного самою поетесою як новоромантизм. Дуже влучно сказала про Лесю Украïнку Л. Старицька-Черняхiвська: "Хто хоче знати жит¬тя ïï серця, хай читає ïï твори."
Реклама
Заглянь туди
Донька

Категорія: виховних заходів | Додав: zhenya6912 (18.03.2017) | Автор: Євгенія E W
Переглядів: 167 | Теги: донька, Прометея, Леся, Українка | Рейтинг: 0.0/0

Хто читав цей матеріал, також читають:
Конкурси на весілля: Посоли мені бутерброд, Одягни дитину, Тисяча гарячих поцілунків, Ану ж бо, потанцюй!, Рахунок у швейцарському банку
Дата: [17.09.2012]
Походження назви с.Зміївка Берегівського району Закарпаття
Дата: [13.11.2012]
Привітання з Днем св. Валентина: Де взяти стільки слів
Дата: [09.02.2013]
Привітання з Різдвом: Хай ангел торкнеться вас ніжно крилом,
Дата: [06.01.2013]
Корисні властивості кефіру
Дата: [29.12.2009]
Ми прийшли вас посівати, Щоб усіх пошанувати.
Дата: [13.12.2012]

Всього коментарів: 0

avatar
Профіль
Понеділок, 26.06.2017  02:53
no_avatarno_avatar
Гость,
ми раді вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь
або авторизуйтесь !

E-mail:
Пароль:

Забув пароль | Реєстрація

Мій профільВи зайшли як: Гость
ГрупаГрупа: Незнайомець
ЖінкаЧоловікСтать:
Зареєстрований на сайтіНа сайті: днів
користувачТи користувач №
Особисті повідомленняОсобистих повідомлень:
Ваш IРВаш IР: 23.20.97.122
БраузерБраузер:

Додати:


Додати зображення Додати статтю Додати новину Інформація про додавання Вихід
© Зоряна Слава Україні! Героям Слава! 2017
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Вгору


Сценарій
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Життя Лесі Українки — великий подвиг в ім'я народу, «її мужність, пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у біді,— властивості, які вирізняють не лише поезію, а й життя великої Лесі Українки» (М. Бажан).
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи.
Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. У своїх товрах вона дуже часто пригадувала своє дитинство, і як результатом цього зявився вірш «Як була малою горда».
«Я була малою горда» 7
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» — мене питали,
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма,—
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.
У сім'ї було 6 дітей: Михайло, Леся (Лариса), Ольга, Микола, Оксана та Ісидора.
Мати поетеси Ольга Петрівна Косач — письменниця, громадсько-культурна діячка, відома в літературі під псевдонімом Олени Пчілки. Вона доклала багато зусиль, щоб дати дочці ґрунтовну освіту, все життя дбала про неї, хоч і не поділяла її революційних поглядів. Леся Українка дуже любила та була вдячна своїй матері за її турботу, виховання, поради. Пригадуючи безтурботні вечори поряд з рідною ненькою, зявився вірш «Колискова».
«Колискова» 5
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час!

Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!
Гірка хвилинонько!
Лихо не спить…
Леле, дитинонько!
Жить — сльози лить.

Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися,—
Сон пропаде…

Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час!

Олена Пчілка
«Заграва ясна» 5
Заграва ясная, зоря світова
Доню збудила мою!
Любка малесенька плакать готова,
Маму гукає свою.
Ні, моя доненько! Світло червоне –
Радість денную несе:
Стане тим світлом около все повне
І звеселиться усе!

Зоря ж і нам зайнялася яскрава –
Нове життя нам прийшло:
Згинула сутіньЮ, годинонько млява,
Щастя уповні зійшло!

Змислений котик 5
Ну й розумний же наш котик!
Де такий і взявся,
Чи у школі де навчався,
Чи такий же вдався?
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам, -
Чиста чудасія!
Всякі загадки він знає –
І арифметичні,
Коли хочете розкаже
Дроби десятичні!
Звідки ж котик теє знає? –
Він книжки читає;
І читає й розбирає
Та на ус мотає.

Природа щедро обдарувала Лесю Українку — дала їй добре і мужнє серце, хист до музики, малювання, вишивки, могутній поетичний талант, великі здібності до науки.
В дев'ять років пiд впливом арешту тiтки Олени Антонiвни Косач, яка нале¬жала до киïвського гуртка "бунтарiв", Леся пише в 1880 р. вiрш "Надiя", де звучать зовсiм недитячi слова.
«Надія» 5

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Взимку 1881 р. в Луцьку на рiчцi Стир у сильний мороз Леся промочила ноги в крижанiй водi. Спочатку родина думала, що зви¬чайна простуда i як наслiдок її ревматизм швидко мине, але коли показали хвору киïвському хiрургу, вiн поставив невтiшний дiагноз: туберкульоз кiсток.
Отже, з цього часу й розпочалася боротьба по¬етеси з хворобою, сильними болями. Боротьба, яка загартувала дух Лесi Украïнки. Через хворобу до школи дiвчина не ходила, та за¬вдяки самоосвiтi, феноменальним здiбностям до мов, лiтератур, iс¬торiï стала високо ерудованою у цих галузях знань. Леся, попри страшнi болi в кiстках, продовжувала грати на фортепiано, малюва¬ла, знала майже всi основнi європейськi мови, а також старогрецьку й латинську і всього понад десять мов.
Невиліковна хвороба вклала їй в руки таку зброю, яка не часто зустрічається у здорових людей, - незламну силу волі та непохитну віру в свій талант. Як результатом цього стали її вірші.

«Давня весна» 7

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
1894 року.
«Хотіла б я піснею стати» 5
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.

«Ви щасливі пречистії зорі» 5

Ви щасливі, пречистії зорі,
Ваші промені – ваша розмова;
Якби я ваші промені мала,
Я б ніколи не мовила слова.

Ви щасливі, високії зорі,
Все на світі вам видко звисока;
Якби я так високо стояла,
Хай була б я весь вік одинока.

Ви щасливі, холоднії зорі,
Ясні, тверді, неначе з кришталю;
Якби я була зіркою в небі,
Я б не знала ті туги, ні жалю.

«Хто вам сказав, що я слабка» 7
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –

то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.
А восени… Яка журба,
чи хто цвіте, чи в’яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
покриє барви й квіти –
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.

«Сім струн» 7

«Стояла я і слухала весну» 7
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Учениця.
25 липня 1907 р. Леся Украïнка виходить замiж за фолькло¬риста Климента Васильовича Квiтку. Цього ж року в неï вияви¬лися симптоми туберкульозу нирок. Поетеса усвiдомлює, що з такою хворобою жити ïй залишається небагато, тому поспiшає писати, мужньо перемагаючи фiзичнi болi.
Дуже важливе мiсце в творчостi поетеси займає твiр, написа¬ний влiтку 1911 р. за дванадцять днiв. Авторка назвала його драмою-феєрiєю, тобто драмою, в якiй вiдбуваються незвичайнi, не¬ймовiрнi перетворення, в якiй поряд з людьми дiють постатi, створенi ïхньою уявою.
Леся Украïнка зазначала, що "Лiсова пiсня" з'явилася в результатi спогаду про дитинство, проведене на Волинi, коли ïï навiки зачарував образ лiсовоï ру¬салки, мавки.
Сценка
Мавка: Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!
Лукаш: Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?
Я тільки хтів собі вточити соку з берези.

Мавка: не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї!
Лукаш: березу ти сострою називаєш?
Хто ж ти така?

Мавка: Я – Мавка лісова.
Лукаш: (не так здивавано, як уважно придивляється до неї)
А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Мавка: а бачити хотів?
Лукаш:
Чому ж би ні?... Що ж, - ти зовсім така, як давчина… ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, І якось так убрана не по-наськи… а чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється)
Та ні, тепер зелені… а були,
Як небо сині… о! тепер вже сиві, як тая хмара… ні, здається, чорні,
Чи, може, карі… ти таки дивна!
Мавка: (усміхаючись)
Чи гарна ж я тобі?
Лукаш: (соромлячись) хіба я знаю?
Мавка: (сміючись) а хто ж те знає?
Лукаш: (зовсім засоромлений) ет, таке питаєш!..
Мавка: (щиро дивуючись)
Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?»
А ясень їй киває в верховітті: «Найкраща в світі».
Лукаш: а я й не знав, що в них така розмова.
Я думав - дерево німе, та й годі.
Мавка: Німого в лісі в нас нема нічого.

Учениця
1 серпня 1913р. Леся Украïнка помирає в м. Сурамi в Грузiï. Їï тiло перевезли до Києва й поховали на Байковому кладовищi.

Спадщина Лесi Украïнки належить всесвiтнiй скарбницi ху¬дожнього слова. ïï творчiсть неможливо належним чином оцiни¬ти, настiльки багатогранним є ïï талант: поет-лiрик, автор лiро-епiчних поем, драматург-новатор, перекладач, публiцист, критик, активний громадський дiяч. ïï найкращi твори позначенi намаган¬ням поєднати "гармонiю iдеалу з життєвою правдою", що стало однiєю з iстотних особливостей ïï" творчого методу, визначеного самою поетесою як новоромантизм. Дуже влучно сказала про Лесю Украïнку Л. Старицька-Черняхiвська: "Хто хоче знати жит¬тя ïï серця, хай читає ïï твори."

Матеріал додано: zhenya6912

18.03.2017