Один чоловік мав дочку відьму. Коли прийшло свято Юрія, вона взяла намазалася такою маззю, щоб її ніхто не бачив, сіла на кобилу і поїхала на свої відьомські розваги. Разом з іншими відьмами вона збирала росу і молоко від кожної звірини.
А у одного сусіда була корова, яка давала дуже багато молока. Отож унадилася відьма щоночі до сусідської корови забирати молоко.
Одного разу сусід цей не спав цілу ніч. На браму стайні він прибив борону із зубцями, котру робив майже цілий рік, яка й мала допомогти спіймати злодійку.
Отож відьма, прийшовши до стайні, потрапила у пастку і тому перекинулася на красеня коня. Чоловік визволив коня з борони, покликав коваля і попросив підкувати його. А потім запряг того коня у віз, навантажений мішками із збіжжям і погнав угору до млина. Кілька разів кінь зупинявся від утоми, тільки чоловік бив його немилосердно, той аж падав під батогом. Ото вже була важкою дорога!
Нарешті привів чоловік коня назад додому і прив’язав до жолоба в стайні. На другий день приходить, а при жолобі стоїть дівка — сусідова донька. Страшно було дивитися, як та дівка виглядала. Уся в синцях та шрамах, а руки і ноги попідбивані підковами.
Чоловік змилосердився над нею, повідривав підкови і провів її до хати, наказуючи:
— Щоб більше не приходила по молоко!
Відьма пішла додому і заснула. Спала вона, не просннаючись, чотири дні, наче мертва. А коли прокинулась, то сказала:
— Як же я довго спала!
Відтоді молода відьма вже не ходила до сусіда по молоко.
