Вівторок, 19.09.2017
Зернятко
привітання, прислів'я, приказки, міфи, легенди, афоризми, цитати . . .
Народна мудрість:
20. Ранні ластівки - щасливий рік.
смайлик2. Бджоли раді цвіту - люди літу.
-->
Меню сайту
Категорії розділу
Міфи [17]
Легенди [50]
Легенди про гори [17]
Легенди про воду [14]
Легенди про флору [55]
Легенди про фауну [1]
Легенди про споруди [1]
Легенди про людей [5]
Притча [7]
Реклама
Новини партнерів
svitua.org
Бесплатный Хостинг

написати лист адміну
Статистика


Яндекс.Метрика Индекс цитирования

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Зареєстрованих на сайті:
Всього: 364
Нових за місяць: 3
Нових за тиждень: 1
Нових вчора: 1
Нових сьогодні: 0
З них
Адміністраторів: 2
Модераторів: 1
Провірених: 6
Користувачів: 347
З них
Хлопців: 149
Дівчат: 215

Головна » Статті » Міфи та легенди » Легенди

Легенди про створення світу та про появу перших людей Адама і Єву

Сподобався матеріал? Поділитись з друзями:

Реклама

 

 

Старі люди розказують, що колись у повітрі колихалося щось таке, ніби шар-м'яч. Хтось його штовхнув і він розірвався; полетіли куски цього шару в різні сторони й утворилися земля, сонце, місяць, зорі. З одного куска утворилася земля, що ми на ній живемо. Завдяки китові, який підмостив свого хвоста, затрималася наша земля, а то була б полетіла в бездну. Цьому китові довго лежать обрида і починає ковилять хвостом, а земля починає ворушитись.

Здавна, як землі ще не було, всюди вода була. Не було і нас ще. А чорт жив десь так у хатах, хто зна де жив. Дак бог прийшов до чорта та й повів чорта до Дніпра, щоб пурнув да виніс піску в руці. Він пурнув, так не винесе — вода вимиє: оце що набере піску, то вода й вимиє з руки. Дак бог повів його до другого, до мільшого, дак він відтіля виніс піску. Дак бог тим сіяв тут усюди по тих водах, дак стало вже сухо і світ став... Кажуть люди старі, що так було.

Як уже бог схотів посіять землю, так послав нечистого, щоб землі достав з моря. Воно тоді не можна було, бо скрізь вода була. І сказав, щоб собі не брав землі, а щоб усю оддав богові, скільки дістане.
А він там скільки достав, може, усю взяв, то оддав, а у роті собі сховав. А бог як посіяв землю, так у чорта в роті начала рости земля, начала рвать. А він де пирхав, так там болото стало, де пирхне — коняка; чхає і ригає — чоловік, кінь, собака, кіт.

Якось-то лукавий заспорився з богом, що вип'є всю воду і поїсть увесь пісок на землі. Ото й почав пити воду та жерти пісок. Коли напився він води та нажерся піску, то його страшенно роздуло, і він почав блювати: летить та блює, летить та блює. Понаблював високі гори, болота. А коли його підпирало кілком під груди, тоді він падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там повибивав цілі долини і глибокі провалля. Так лукавий спаскудив чудову божу землю горами та проваллями. І оті скелі та гори, які понаблював сатана, росли б бог-зна доки, та вже святі Петро та Павло, як ходили вони по землі, закляли їх. Ото з тієї пори вони й перестали рости. Ото ж після того господь посвятив землю і почав одпочивать після своїх трудів.

***

Легенда, записана в Могилеві-Подільському.

Одного разу засперечався Ідол з Богом. Ідол каже: "І я сотворю таку ж точно землю, яку Ти створив... Таку ж точно сотворю — захочу тільки, й сотворю". І взявся Ідол створювати землю. От пірнув він у море, на саме аж дно пірнув, набрав землі за щоки, і з тією землею нагору. А море глибоке; поки-то він випірне нагору, вода й вимиє всю землю з рота. Ніяк не може винести землі із собою. Чого лиш не робив Ідол, ніщо не помагає: як тільки випірне з моря, а вода вже, виявляється, і вимила всю землю з рота... Ідол тоді до Бога й каже: "Отак і так зі мною трапляється — я не можу ніяк винести землі з моря". — "Отож то і є! — каже Господь. — Винесеш землю з моря, лише промов при цьому: "Господи, благослови!"

Ідол промовив: "Господи, благослови!" — пірнув на дно моря, набрав землі і виніс її нагору. З тієї землі пішли гори й каміння. Що Бог створив, те вийшло рівне, чисте, а що Ідол, там усе камені, гори і всілякі нерівності — викрутаси. Все це Ідол понатворював.

Так і все в Ідола виходило, що він не робив. Засперечався, наприклад, Ідол і іншого разу з Богом: Бог посіяв овес — овес і вродив; а в Ідола — як посіє овес, то вродить осот. Бог творить корову — то корова і виходить; а Ідол хоче створити корову, а виходить коза. Ото таке було з Ідолом.

Як бог сотворив світ, постановив довершити своє творення чимось шляхотшишим і сотворив чоловіка Адама. Жив собі Адам -в раю, та хоть мав усього по достаткам, то все за чимось банував. Пізнав пан бог, чого Адам банує — за жінкою, бачите! — і замислив йому сотворити жінку і зробити з неї Адамові несподіванку. Коли раз Адам заснув, підсунувся до нього пан бог на пальцях, отворив йому груди, виймив з них одно ребро, положив за себе, а сам почав дірку в грудях залатувати. Тим часом надбіг пес (занюхав осхаби-ну!) і нім пан бог спостерігся, вхопив ребро та й втік із ним. Бог пустився собаку доганяти, але собака розумний: до плота та й гон! через нього. Ледве вспів пан бог злапати 'го за хвіст, але якось так потяг нещасливо, що хвіст лишився йому в руках, а пес з ребром уйшов.
Що мав пан бог робити? Адже не мав ще друге ребро Адамові виймати! Тому взяв і з хвоста собачого сотворив Єву. Тому-то у жінок таке волосся довге, як собачий хвіст.

Інша легенда:

Бог створив світ не Сам, — твердить легенда, — а разом з Лукавим. Бог що наказував Лукавому чинити, те той і робив, — і виходило все чудово. Так Лукавий увесь світ створив, та тільки Бог примушував його творити все. Лукавий дивувався сам собі, як він все добре створив, хоча й Бог його примушував. От і надумався він без Бога створити собі інший світ, щоб самому царювати над ним. Але Бог перешкодив Лукавому в цій справі і не дав йому ніякої влади.

Одного разу дав Бог Лукавому пучку землі і звелів, щоб він кинув цю пучку на порожнє місце. Кинув Лукавий — і з неї утворилася та земля, на якій ми тепер живемо. З тієї пучки, яку дав йому Бог, Лукавий не забув і для себе приховати трошки землі за нігті. Як тільки відійшов од нього Бог, одразу ж виколупав з-під нігтів порошинки землі і кинув їх "на простір". Та з того праху не вийшло землі, а постали з нього плазуни, жаби і всі нечисті тварини, які й розлізлись всією землею. Лукавий як заплаче — а з його сліз постали болота, трясовина, де тепер чорти збираються для нарад. Тоді Лукавий подививсь-подививсь на свою роботу, плюнув та й каже: "Кину я творити світ, а то як почну сам щось творити, то вийде ще гірше, ніж тепер!"

Відтоді Лукавий тільки на готове дивиться, а сам нічого нового вже не створює.

 


 

Реклама

Категорія: Легенди | Додав: zernyatko (14.05.2014)
Переглядів: 4083 | Теги: світу, появу, людей, легенди, та, Адама, перших, про, Створення | Рейтинг: 0.0/0

Хто читав цей матеріал, також читають:
Корисні поради: Як зробити махрові рушники знову м'ягкими
Дата: [11.05.2013]
ХЛІБ СМАЧНИЙ НАВІТЬ ЧЕРСТВИМ
Дата: [29.12.2009]
Благословення в хаті молодого
Дата: [04.12.2009]
Ми прийшли вас посівати, Щоб усіх пошанувати.
Дата: [13.12.2012]
Суворий dress-code або в чому піти на банкет
Дата: [14.11.2009]
Сієм, сієм, посіваєм, З Новим роком вас вітаєм!
Дата: [13.12.2012]

Всього коментарів: 0

avatar
Профіль
Вівторок, 19.09.2017  23:43
no_avatarno_avatar
Гость,
ми раді вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь
або авторизуйтесь !

E-mail:
Пароль:

Забув пароль | Реєстрація

Мій профільВи зайшли як: Гость
ГрупаГрупа: Незнайомець
ЖінкаЧоловікСтать:
Зареєстрований на сайтіНа сайті: днів
користувачТи користувач №
Особисті повідомленняОсобистих повідомлень:
Ваш IРВаш IР: 54.162.218.214
БраузерБраузер:

Додати:


Додати зображення Додати статтю Додати новину Інформація про додавання Вихід
© Зоряна Слава Україні! Героям Слава! 2017
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Вгору


 

 

Старі люди розказують, що колись у повітрі колихалося щось таке, ніби шар-м'яч. Хтось його штовхнув і він розірвався; полетіли куски цього шару в різні сторони й утворилися земля, сонце, місяць, зорі. З одного куска утворилася земля, що ми на ній живемо. Завдяки китові, який підмостив свого хвоста, затрималася наша земля, а то була б полетіла в бездну. Цьому китові довго лежать обрида і починає ковилять хвостом, а земля починає ворушитись.

Здавна, як землі ще не було, всюди вода була. Не було і нас ще. А чорт жив десь так у хатах, хто зна де жив. Дак бог прийшов до чорта та й повів чорта до Дніпра, щоб пурнув да виніс піску в руці. Він пурнув, так не винесе — вода вимиє: оце що набере піску, то вода й вимиє з руки. Дак бог повів його до другого, до мільшого, дак він відтіля виніс піску. Дак бог тим сіяв тут усюди по тих водах, дак стало вже сухо і світ став... Кажуть люди старі, що так було.

Як уже бог схотів посіять землю, так послав нечистого, щоб землі достав з моря. Воно тоді не можна було, бо скрізь вода була. І сказав, щоб собі не брав землі, а щоб усю оддав богові, скільки дістане.
А він там скільки достав, може, усю взяв, то оддав, а у роті собі сховав. А бог як посіяв землю, так у чорта в роті начала рости земля, начала рвать. А він де пирхав, так там болото стало, де пирхне — коняка; чхає і ригає — чоловік, кінь, собака, кіт.

Якось-то лукавий заспорився з богом, що вип'є всю воду і поїсть увесь пісок на землі. Ото й почав пити воду та жерти пісок. Коли напився він води та нажерся піску, то його страшенно роздуло, і він почав блювати: летить та блює, летить та блює. Понаблював високі гори, болота. А коли його підпирало кілком під груди, тоді він падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там повибивав цілі долини і глибокі провалля. Так лукавий спаскудив чудову божу землю горами та проваллями. І оті скелі та гори, які понаблював сатана, росли б бог-зна доки, та вже святі Петро та Павло, як ходили вони по землі, закляли їх. Ото з тієї пори вони й перестали рости. Ото ж після того господь посвятив землю і почав одпочивать після своїх трудів.

***

Легенда, записана в Могилеві-Подільському.

Одного разу засперечався Ідол з Богом. Ідол каже: "І я сотворю таку ж точно землю, яку Ти створив... Таку ж точно сотворю — захочу тільки, й сотворю". І взявся Ідол створювати землю. От пірнув він у море, на саме аж дно пірнув, набрав землі за щоки, і з тією землею нагору. А море глибоке; поки-то він випірне нагору, вода й вимиє всю землю з рота. Ніяк не може винести землі із собою. Чого лиш не робив Ідол, ніщо не помагає: як тільки випірне з моря, а вода вже, виявляється, і вимила всю землю з рота... Ідол тоді до Бога й каже: "Отак і так зі мною трапляється — я не можу ніяк винести землі з моря". — "Отож то і є! — каже Господь. — Винесеш землю з моря, лише промов при цьому: "Господи, благослови!"

Ідол промовив: "Господи, благослови!" — пірнув на дно моря, набрав землі і виніс її нагору. З тієї землі пішли гори й каміння. Що Бог створив, те вийшло рівне, чисте, а що Ідол, там усе камені, гори і всілякі нерівності — викрутаси. Все це Ідол понатворював.

Так і все в Ідола виходило, що він не робив. Засперечався, наприклад, Ідол і іншого разу з Богом: Бог посіяв овес — овес і вродив; а в Ідола — як посіє овес, то вродить осот. Бог творить корову — то корова і виходить; а Ідол хоче створити корову, а виходить коза. Ото таке було з Ідолом.

Як бог сотворив світ, постановив довершити своє творення чимось шляхотшишим і сотворив чоловіка Адама. Жив собі Адам -в раю, та хоть мав усього по достаткам, то все за чимось банував. Пізнав пан бог, чого Адам банує — за жінкою, бачите! — і замислив йому сотворити жінку і зробити з неї Адамові несподіванку. Коли раз Адам заснув, підсунувся до нього пан бог на пальцях, отворив йому груди, виймив з них одно ребро, положив за себе, а сам почав дірку в грудях залатувати. Тим часом надбіг пес (занюхав осхаби-ну!) і нім пан бог спостерігся, вхопив ребро та й втік із ним. Бог пустився собаку доганяти, але собака розумний: до плота та й гон! через нього. Ледве вспів пан бог злапати 'го за хвіст, але якось так потяг нещасливо, що хвіст лишився йому в руках, а пес з ребром уйшов.
Що мав пан бог робити? Адже не мав ще друге ребро Адамові виймати! Тому взяв і з хвоста собачого сотворив Єву. Тому-то у жінок таке волосся довге, як собачий хвіст.

Інша легенда:

Бог створив світ не Сам, — твердить легенда, — а разом з Лукавим. Бог що наказував Лукавому чинити, те той і робив, — і виходило все чудово. Так Лукавий увесь світ створив, та тільки Бог примушував його творити все. Лукавий дивувався сам собі, як він все добре створив, хоча й Бог його примушував. От і надумався він без Бога створити собі інший світ, щоб самому царювати над ним. Але Бог перешкодив Лукавому в цій справі і не дав йому ніякої влади.

Одного разу дав Бог Лукавому пучку землі і звелів, щоб він кинув цю пучку на порожнє місце. Кинув Лукавий — і з неї утворилася та земля, на якій ми тепер живемо. З тієї пучки, яку дав йому Бог, Лукавий не забув і для себе приховати трошки землі за нігті. Як тільки відійшов од нього Бог, одразу ж виколупав з-під нігтів порошинки землі і кинув їх "на простір". Та з того праху не вийшло землі, а постали з нього плазуни, жаби і всі нечисті тварини, які й розлізлись всією землею. Лукавий як заплаче — а з його сліз постали болота, трясовина, де тепер чорти збираються для нарад. Тоді Лукавий подививсь-подививсь на свою роботу, плюнув та й каже: "Кину я творити світ, а то як почну сам щось творити, то вийде ще гірше, ніж тепер!"

Відтоді Лукавий тільки на готове дивиться, а сам нічого нового вже не створює.

 


 



Матеріал додано: zernyatko

14.05.2014