Багато століть тому, коли почали сіль у Солотвині добувати, проживав тут один солекоп. Приїхав здалеку заробляти на щоденний хліб важкою роботою. А був дуже бідний, не мав навіть покрівлі. Подумав, що буде жити під землею в шахті та весь час, не піднімаючись на землю, сіль добувати, щоб заробити грошей на будинок.
Багато часу провів у шахті спокійно, хоча і лякали його робітники, ніби там демони живуть.
І ось одного разу вночі, коли не спав, а рубав сіль, подумав за роботою:
– О, демон, демон! Скільки говорять люди, що тут живеш і велику силу маєш! То з’явися й допоможи мені сіль добувати.
Подумав і рубає сіль далі.
Близько півночі змучився за роботою і задрімав. Але прокинувшись не кинув роботи, потроху розбивав велику брилу на менші. І промовив:
– Демон, демон! Допоможи мені сіль рубати!
Раптом чує страшний грім. І бачить – перед ним розкрилася соляна скеля, з неї вийшов демон. Закричав демон громовим голосом:
– Просив ти мене, я тут, то чого хочеш?
Бідний робітник перелякався, що кінець його життя, і не знав, що й казати. Тоді демон голосно запитав знову:
– Просив ти мене, я тут, то чого хочеш?
Впав солекоп на коліна, благаючи:
– Не хочу я від тебе нічого, тільки життя мені лиши!
На це демон розсердився і закричав утретє, і так страшно, що соляні скелі потріскалися,
– Просив ти мене, я тут, то чого хочеш?
«Буде як буде, – подумав солекоп, – все одно колись доведеться вмирати». І мовив:
– Допоможи мені рубати сіль!
– Щастя твоє, що ти сказав, – прогримів демон. – Інакше б прийшов тобі кінець. А тепер іди спати, я допоможу тобі. Тільки заробітком по-братськи ділитися будемо.
Солекоп пішов, але від страху довго не міг заснути і слухав, як демон рубає скелі. А під ранок заснув.
Розбудили його робітники, які прийшли на роботу. Як встав, побачив гору нарубаної солі. Що сталося з ним – не сказав нікому.
Виплатили бідняку за сіль 320 срібних і 5 крейцерів. Дуже зрадів він: тепер за Тобто що будинок купити. Але подумав, що треба з демоном поділитися. Вночі пішов у шахту з грошима.
Відразу ж з’явився демон. Почали ділитися, присівши на дошку над великою ямою. Поділилися, а останній крейцер не розділити.
І говорить солекоп: – Я й так не заслужив цих грошей, тому що сіль рубав ти! Бери собі цілий крейцер.
– Повезло тобі, віддав цей крейцер добровільно! – Відповів на це демон. – Тому що інакше б навіки пропав.
І віддав всі гроші бідному солекопів. Купив собі будинок бідняк і вже не був бідняком. Ще й сьогодні видно, де розкололася скеля від голосу демона шахти.