Неділя, 20.05.2018
Зернятко
привітання, прислів'я, приказки, міфи, легенди, афоризми, цитати . . .
Народна мудрість:
32. Як почав орать, то в сопілку не грать.
смайлик18. На Тимофія (2 червня) - велика надія.
-->
Меню сайту
Категорії розділу
Міфи [17]
Легенди [50]
Легенди про гори [17]
Легенди про воду [14]
Легенди про флору [55]
Легенди про фауну [1]
Легенди про споруди [1]
Легенди про людей [5]
Притча [7]
Реклама
Новини партнерів
svitua.org
Бесплатный Хостинг

написати лист адміну
Статистика


Яндекс.Метрика Индекс цитирования

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Зареєстрованих на сайті:
Всього: 377
Нових за місяць: 3
Нових за тиждень: 0
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0
З них
Адміністраторів: 2
Модераторів: 1
Провірених: 6
Користувачів: 360
З них
Хлопців: 153
Дівчат: 224

Головна » Статті » Міфи та легенди » Легенди

Легенда про кам'яну бабу

Сподобався матеріал? Поділитись з друзями:

Реклама
Їхав якось чумак степом, зупинився він біля могили відпочити. Розпріг він своїх волів і відпустив їх пастися. А сам тим часом піднявся на пагорб. Озирнувся навколо - дихання у нього перехопило. Розпростерлася степ - не видно кінця й краю. Тільки хвилями грає висока, густа трава. І тремтить, переливаючись барвами небосхил.

Скільки не намагайся напружити зору, нікого не бачити в безлюдному степу. Від цього стало тоскно і тривожно на душі чумака. Відстав він від товаришів, а одному небезпечно залишатися. Тут і татари сновигають, і розбійники промишляють. Але звідси, з височини буде видно, якщо з'явиться на горизонті вершник. Заспокоївшись, приліг далекий мандрівник на високій могилі.

А на кам'яну бабу, яка стояла поруч, і уваги не звернув. Чимало їх у таврійських степах. Подорожній почав уже дрімати, як раптом почув голос біля себе, зовсім поруч. Він здригнувся від несподіванки, і подумав, що якщо розбійників небагато, можна спробувати їм дати відсіч. Прикинувся, що він спить, а сам тим часом потягнувся за гострою косою, що лежала поруч. Лежить, чекає, що буде далі. Навіть очі трохи відкрив, підглядає.

Багато чудес, доводилося бачити чумаку по дорозі, але такого він ще не зустрічав. Дивиться, підходить до кам'яної баби, гість з сусідньої могили. Тільки цей кам'яний гість, не схожий на "бабу". Це був воїн, в повному оснащенні, з мечем-акінак, у панцирі, з прив'язаним до поясу рогом. Весь він являв собою відвагу і хоробрість. З якими намірами він тут опинився? Тим часом, заворушилися довгі вуса воїна. Він заговорив зі своєю сусідкою:

- Хто ти така? Як тебе звати?
- Безіменні ми ...
- Ти що сміятися наді мною надумала? Не викручуйся, а відповідай, що у тебе питають!
- Багато що про мене говорять. Одні, приписують мене сарматам або гунам, інші монголам або скіфам. Деякі вважають, що залишили нас фіни або болгари. Інші - начебто нас встановили половці і печеніги. Суперечок навколо нас багато, а подбати про нас немає кому ....
- Ти чого сльозу пустила. Ми народ кам'яний, повинні бути твердими і не злочинним, сміливо рухатися вперед.
- Але, я ж жінка ..., - пробувала виправдатися господиня могили.
- Зараз ми з тобою рівні. Між кам'яними немає різниці.

З такого зовсім не ніжного розмови почалося знайомство. Жінка, напевно, навіть кам'яна не забуває про те, що вона жінка. Тільки заворушилася, відразу почала чепуритися, кокетливо кивати головою. Кам'яна баба була красива собою. І одягнена ошатно. Її прикрашали сережки, намиста і браслети. З боку у неї була сумочка для всяких дрібниць. Все це було звичайно кам'яне.
Чимось привернула вона увагу війна. Трималася вона незалежно, не побоялася навіть зробити зауваження: "Який ти неотесаний! Як ніби в темному лісі виріс!". І як не намагався воїн з нею бути суворішим, а сам став трохи м'якше.

Господиня кургану повідала, що тут стоїть вона вже давно - вже й не пам'ятає з яких часів. Було у неї чимало сестер і родичів. А зараз вона не знає, що з ними. Чула, що десь у Сибіру, за Уральськими горами, є дуже далека і багата родичка - золота баба.

Дуже красива жінка! Ще не відомо, золота чи вона, а від шанувальників відбою немає. Йдуть за тридев'ять земель на побачення з нею. А вона й оком на себе подивитися не дозволяє. Поводиться як цариця. Особливо нахабні шукачі пригод, навіть дороги від неї назад не знайшли. І скромні ченці не змогли з нею зустрітися. Може кому-то зі сміливців таки пощастило. Адже недарма кажуть, що жінки люблять сміливих.

Розповідь справила враження на гостя. Він так на неї задивився, що навіть забув, чого прийшов.
- Розбіглися наші брати і сестри хто куди. І раніше ми не дуже любили зустрічатися - більше самотність нам до душі. Наодинці є час на роздуми, і насолодитися красою степу можна. А люди нас на свій лад хочуть зібрати в задушливі приміщення, поставити в шеренги, як солдат. Ми ж звикли до роздоллю, до вітрам волелюбним. Не потрібно нас зженуть насильно на собранья, як народ дикий. Ми охороняємо тишу. Вона необхідна похованим предкам. Та й живим вона не поміщає.

Слухав страж свою нову знайому, як зачарований. Був він приємно здивований. Не тільки зовні вона йому сподобалася, але і промовами своїми захопила. Серед жінок він давно не зустрічав таких. Самостійна, смілива вона у своїх переконаннях. Тим часом кам'яна баба продовжувала:

- Ховають нас люди в кам'яні мішки, під музейні дахи. Звозять в купу, як ніби від цього нам має бути веселіше. А від цього тільки тоскливо. Чи бачив хтось, щоб ми посміхалися? Розучилися вже. Та й небезпечно це. Є люди, які не терплять посмішок. "Чого зуби скелі? Над ким смієшся?" Приймають на свій рахунок і б'ють. Правда, б'ють і без цього. А так бути може, глянуть на смуток і пройдуть повз.

- Порожні надії, - не витримав воїн. - Захищати себе потрібно, а не співчуття шукати. Може зброю тобі дати? Я не можу залишитися з тобою.

Господиня кургану похитала головою.

- Я жінка-небудь придумаю. Якось приходили сюди хлопці. І макогоном почали міряти свою силу на мені. Але коли вдарив один з них, кремінь відколовся і потрапив йому в лоб. Інші відразу розумніші стали.

Намовчалась вона на самоті і зараз не могла зупинитися. Розповідала, в яких місцях побувала. Возили її по степу, оголосили святою. Називали чаклункою. Якщо хтось зцілявся від хвороби, приписували їй цілющу силу. Ставили її та верстовим стовпом, і в простій огорожі доводилося стояти. Зрештою, виявилася вона в степу: помер тут один мандрівник, а її залишили могилу охороняти. Як не хотілося поворухнутися чумаку, він стримував себе, стримував дихання і чекав, що буде далі. Воїн як ніби злякався своїх почуттів, отямився.

- Звідки твоє плем'я рід веде?

Кам'яна баба довго мовчала, наче щось пригадуючи. Мало, хто пам'ятає минуле. Сталося так, що пропало сонце. Несподівано потемніло все навколо. Важке горе звалилося на людей. У темряві жили вони в печерах. Не хотілося їм бути у вічному мороці, шукали вони вихід. По сусідству жило плем'я, яке влаштовував морок. Були це розбійники і вбивці. Всі свої злодіяння виправдовували вони заповітом свого ідола. І поклонялися йому, як сонцю. Ніби і світло не потрібне їм. Їм світить і зігріває їх велетень. Але просвітліло небо, з'явилися крізь хмари промені, виглянуло сонце. Все живе потягнулося до тепла і світла. Прийшов відродження. Але незадоволеними залишилися ці лиходії. І вийшли вони на пагорб і почали плювати в сонце. Може, хотіли цим погасити його .... А світило навіть не розсердилося, плило собі спокійно по небосхилу. Тільки пригрівати стало сильніше. Так ці потвори і засохли, а деякі закам'яніли ... "Так, що серед нас, як і серед людей, є такі у яких не тільки кам'яне серце, але й голова ..."

Прокинувся чумак. Дійсно кам'яна баба на місці, але біля неї немає воїна. Почухав потилицю він, зітхнув і вирішив, що буде, про що на ярмарку розповісти.

Реклама

Категорія: Легенди | Додав: meduza (05.12.2012)
Переглядів: 2181 | Теги: легенда, кам'яну, бабу, про | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

avatar
Профіль
Неділя, 20.05.2018  13:05
no_avatar
Гость,
ми раді вас бачити.

Мій профільВи зайшли як: Гость
ГрупаГрупа: Незнайомець
ЖінкаЧоловікСтать:
Зареєстрований на сайтіНа сайті: днів
користувачТи користувач №
Особисті повідомленняОсобистих повідомлень:
Ваш IРВаш IР: 54.224.151.24
БраузерБраузер:

Додати:


Додати зображення Додати статтю Додати новину Інформація про додавання Вихід
© Зоряна Слава Україні! Героям Слава! 2018
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Вгору