Легенда про озерно Несамовите

ByZorjanka

Лис 28, 2009
Озеро розташоване у великому карі (льодовиковий цирк, впадина) на північно-східних схилах гори Туркул, на висоті 1750 метрів. Злегка зігнута ванна повторює обрис крутого південно-східного схилу. Довжина озера 88 метрів, ширина — 45, площа 3 тис. кв. метрів.
Південний берег кам’янистий: на нього осипаються продукти розпаду скельного схилу. Морена (шар породи, яку зібрав на своєму шляху льодовик) вздовж протилежного берега вкрита субальпійськими травами, тут ростуть гірська сосна, жереп і ялівець. Від цього берега Несамовите в останні роки інтенсивно заростає осокою — люди часто залишають на березі або кидають у воду сміття, що сприяє росту водяних рослин.
 З південного боку дно вкрите великими пласкими валунами, а з північного перекривається сірим ілистим ґрунтом. Глибина озера по всій площі коливається в межах 1-1,5 м. Поверхневого стоку Несамовите не має, однак нижче моренного валу витікає декілька струмків. Живиться озеро дощами й талим снігом.
 Це був короткий опис Несамовитого, яке для гуцулів є сакральним місцем «де народжується град». Підтвердження тому — стара легенда та сучасна погода.

Було це давно
Повертався з торгів у Мадярському Сиготі додому один гуцул з Жаб’єго. Зблудив подорожній перед горою Шпиці і спустився в якийсь величезний котел. Застала його ніч коло невеликого озера. Прив’язав він свого коня до каменя, а сам із сухих дров наклав ватру, взяв кітлик і пішов набрати води на кулешу. Лиш зачерпнув раз, тут величезний гуркіт зчинився. Глипнув, а на протилежному березі такий собі панок котить у файній бричці, запряженій двома норовистими кіньми. Під’їхав до газди і питає:
– Що ви тут шукаєте так пізно?
– Хочу повечеряти і ніч тут перебути, бо тяжко в темряві горами додому добиратися.
– Та ви що, будете сухою кулешею з такої далекої дороги перебиватись та під корчем спати? Ходіть до мене, я недалеко тут жию та й Вас добре прийму.
  
Сіли вони у бричку та й поїхали просто в озеро. Вода розступилася, і показався великий красивий палац. Всі вікна залиті яскравим світлом, а з хоромів радісні співи і музика долинають. Запросив пан гуцула за стіл, що аж вгинався від різних заморських наїдків і напоїв. Лиш вдарило за північ, вогні погасли, а весела публіка вляглася спати. Тим часом на подвір’ї замку хтось не вгавав, відчувався рух. Чоловік подивився у вікно і побачив купу людей, які заготовляли з водяної поверхні лід.
    
– Шо то ви собі за таку роботу найшли серед літа? — дивується верховинець.
– Це душі померлих грішників заготовляють град, — пояснює панок. — Коли вони ще жили — то я їм підслуговував, а тепер до кінця світу вони мені служитимуть.
    
Зрозумів гуцул, що то нечиста сила до нього говорить і три рази перехрестився. Завирувало озеро, вдарило холодними хвилями об береги і викинуло геть на скелі гостя.