Субота, 23.09.2017
Зернятко
привітання, прислів'я, приказки, міфи, легенди, афоризми, цитати . . .
Народна мудрість:
36. Якщо у березні вода не тече, у квітні трава не росте.
смайлик26. Прийде літо - все розмаїте, прийде зима - нічого нема.
-->
Меню сайту
Категорії розділу
Міфи [17]
Легенди [50]
Легенди про гори [17]
Легенди про воду [14]
Легенди про флору [55]
Легенди про фауну [1]
Легенди про споруди [1]
Легенди про людей [5]
Притча [7]
Реклама
Новини партнерів
svitua.org
Бесплатный Хостинг

написати лист адміну
Статистика


Яндекс.Метрика Индекс цитирования

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Зареєстрованих на сайті:
Всього: 364
Нових за місяць: 2
Нових за тиждень: 1
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0
З них
Адміністраторів: 2
Модераторів: 1
Провірених: 6
Користувачів: 347
З них
Хлопців: 149
Дівчат: 215

Головна » Статті » Міфи та легенди » Легенди

Де взялися запорожці?

Сподобався матеріал? Поділитись з друзями:

Реклама
Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться - лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з другим. Під'їхав до неї богатир та й каже:
- Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..
- Ні, - каже, - воювала я та й ще воюватиму!..
- А, - каже подорожній, - так ти он яка...
Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голо¬ву... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова, - такий гар¬ний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.
З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася - таке гарне.
- Ану, візьму покуштую. - Узяла вона на язик того попелу та з того й завагітніла.
Через рік народивсь у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не було ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже:
- Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.
Всі з нього сміються - звісно, мале ж воно. А він - на своєму: обирати, та й годі!
- Ну, - кажуть, - як же ми будемо обирати?
- Та так, - каже хлопець, - кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть у озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.
Кричить один, гука другий і так усі поодинці перекричали - і нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:
- Ану ж, гукни на їх ти.
Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» - так і заніміли жаби...
От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.
Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь чоловік, а кругом шиї йому, чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий чоловік, - величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де чоловік той іде, а сам гука на хлопців:
- Ану, заверніть того чоловіка до мене. Пішли, гукають:
- Іди, отаман кличе!
Той не хоче, а йде своєю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:
- Не хоче, - кажуть.
- Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:
- Грізно звелів отаман, іди до нього.
Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана.
А цей як гукне на гадюку:
- Ступай, - каже, - невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!
Гадюка впала на землю та й поповзла геть.
- А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.
А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.
- Повісити його на коров'яці, - каже отаман.
- Та хіба ж коров'як видерже? - питаються в нього.
- Вішайте, та й годі, - відмовляє отаман.
Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він, - кажуть, - і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом - не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.
- Ех, - каже, - хлопці, тепер уже нам із вами вкупі доведеться доживати.
Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих пастухів і стали перші запорожці.
Реклама

Категорія: Легенди | Додав: lorod (15.05.2013) | Автор: Андрій
Переглядів: 967 | Теги: де, взялися, запорожці? | Рейтинг: 0.0/0

Хто читав цей матеріал, також читають:
Афоризми про час (рус)
Дата: [11.11.2010]
Привітання з Великоднем: Свято Пасхи недалечко
Дата: [02.05.2013]
Привітання з Різдвом: Дай Боже Вам любовi i тепла,
Дата: [06.01.2013]
Походження назви міста Берегово
Дата: [22.11.2012]
Приказки про козаків
Дата: [11.10.2012]
7 швидких способів зайняти дитину на кухні
Дата: [06.11.2012]

Всього коментарів: 0

avatar
Профіль
Субота, 23.09.2017  04:42
no_avatarno_avatar
Гость,
ми раді вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь
або авторизуйтесь !

E-mail:
Пароль:

Забув пароль | Реєстрація

Мій профільВи зайшли як: Гость
ГрупаГрупа: Незнайомець
ЖінкаЧоловікСтать:
Зареєстрований на сайтіНа сайті: днів
користувачТи користувач №
Особисті повідомленняОсобистих повідомлень:
Ваш IРВаш IР: 54.80.26.116
БраузерБраузер:

Додати:


Додати зображення Додати статтю Додати новину Інформація про додавання Вихід
© Зоряна Слава Україні! Героям Слава! 2017
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Вгору


Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться - лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з другим. Під'їхав до неї богатир та й каже:
- Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..
- Ні, - каже, - воювала я та й ще воюватиму!..
- А, - каже подорожній, - так ти он яка...
Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голо¬ву... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова, - такий гар¬ний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.
З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася - таке гарне.
- Ану, візьму покуштую. - Узяла вона на язик того попелу та з того й завагітніла.
Через рік народивсь у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не було ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже:
- Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.
Всі з нього сміються - звісно, мале ж воно. А він - на своєму: обирати, та й годі!
- Ну, - кажуть, - як же ми будемо обирати?
- Та так, - каже хлопець, - кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть у озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.
Кричить один, гука другий і так усі поодинці перекричали - і нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:
- Ану ж, гукни на їх ти.
Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» - так і заніміли жаби...
От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.
Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь чоловік, а кругом шиї йому, чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий чоловік, - величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де чоловік той іде, а сам гука на хлопців:
- Ану, заверніть того чоловіка до мене. Пішли, гукають:
- Іди, отаман кличе!
Той не хоче, а йде своєю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:
- Не хоче, - кажуть.
- Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:
- Грізно звелів отаман, іди до нього.
Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана.
А цей як гукне на гадюку:
- Ступай, - каже, - невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!
Гадюка впала на землю та й поповзла геть.
- А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.
А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.
- Повісити його на коров'яці, - каже отаман.
- Та хіба ж коров'як видерже? - питаються в нього.
- Вішайте, та й годі, - відмовляє отаман.
Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він, - кажуть, - і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом - не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.
- Ех, - каже, - хлопці, тепер уже нам із вами вкупі доведеться доживати.
Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих пастухів і стали перші запорожці.


Матеріал додано: lorod

15.05.2013