Денний гомін розчинився згодом за Говерлу,
Втомлено село притихло і немов завмерло.
І зірки щось поховались, тиша залунала,
Ніч з напором владу взяла і запанувала.
Місяць вигляне краєчком і мерщій за хмари,
І мовчать в селі собаки, мов бояться кари.
—– ——
Дивний красень, синьоокий, двадцять три годочка.
Однолітки його мають вже сини та й дочки,
І живе Їванко з батьком у прекраснім домі.
Мама скоро вісім років, як на закордоні,
Приїжджає ненадовго та шле звідти гроші,
Вже не дім, а повна чаша, бо гроші хороші.
Та раптово сонце згасло і став світ немилий
З повідомленням від мами десь посеред днини.
Мама в трьох рядках Ївану коротко писала,
Що в неділю вийшла заміж любонька Оксана.
—– ——
Діти в стайню забігали – крики, шум підняли,
Перелякані сусіди парубка знімали.
Серп шукали, щоб обрізать. Прокотився галас.
За Ївана тільки взялись – і шнурок пірвався.
Та Ївана підхопили, винесли, поклали
І не знали, що робити, всі хреститись стали.
Хтось приніс води святої і його скропили,
Тут Їван поворушився, всі заговорили.
Хто молився, хто хрестився, та й притихли трішки,
Тут його занесли в хату і поклали в ліжко.
По-сусідськи приглядати визвалась Христина
Випускниця цього року , хоч і ще дитина.
—– ——
А в Ївана з серця рвались спогади життєві,
Ті, що щастям наповняли і для серця милі.
—– ——
Він з Оксанкою здружився десь в пятнадцять років
І з тих пір вони окремо не ступали й кроку.
Друзі трохи посміялись, та незгодом стихли,
Та й батьки якось відразу до обох привикли.
Чорноброва, кароока, та струнка й висока,
Поселилась в серці хлопця назавжди й глибоко.
І закохано сплітали із зірок віночок.
Він міг слухати безмежно срібний голосочок.
Їх кохання захопило так несамовито,
Що в селі їх називали Ромео й Джульєтта.
—– ——
Йшли роки. Ївана в квітні в армію призвали.
Знепритомніла Оксана – ледве відкачали.
Біль розлуки для кохання – ляж хоч в домовину,
Бо нагадує кохану все тобі людину.
Та яке ж було там свято , щойно він вернувся,
Як побачив свою ляльку – світ перевернувся.
Він підняв її, мов піря і уста дівочі
Затремтіли в поцілунку, заблистіли очі.
І, здавалось – цьому щастю ні кінця, ні краю,
Мов закохані обоє десь посеред раю.
—– ——
Час ішов. Оксани мама мала два інсульти,
А сама вона три роки вчилась в інституті.
І Їван здавав екзамен серед літа в спеку,
Тож чекав на результати з університету.
—– ——
Якось він купив обручку і сказав Оксані –
Я кохаю тебе, люба, – ти скажи теж саме.
Та дзвіночком засміялась і сказала – боже,
Я такого ще не чула, та я тебе тоже !
І, щасливий до нестями, парубок промовив –
Чи ти згідна йти за мене? – згідна за умови-
Ми з весіллям почекаєм – я тебе попрошу,
Треба маму підлічити й на весілля гроші.
І навчання, хоч заочне, та теж не бесплатне,
Так що треба потерпіти і наш час настане.
– Ти за гроші не піклуйся – з грішми я поможу,
Ти скажи лиш скільки треба. – ні, я так не можу.
Я в Італію збираюсь, там у мене тІтки,
І мені знайшли роботу – йду на заробітки.
Не зумів Їван розрадить, не зумів спинити,
він не знав, як далі зможе без Оксани жити.
І розлука вжилась в серце, та Бог є над нами,
Бо кохана там близенько біля його мами.
Кожен день вони по скайпу вже після роботи
Все докладно вповідали про свої турботи
І жалілись на розлуку і на гроші кляті,
Що ніяк не вистачає людям в кожній хаті.
Кожен день клялись про вічне і міцне кохання
І на хвилю забувався смуток розставання.
—– ——
Так в розлуці промайнули роки два в надіях
І зненацька все пропало, вітер все розвіяв.
Я до Господа звертаюсь , що все бачить з неба –
– Якже ж жити і для чого і кому це треба?
Якщо вкрадено кохання, мрії про майбутнє,
Що з життям таким робити, як воно не путнє ?
І на диво Бог промовив – доля, як колиска,
Не твоє було те щастя, а твоє вже близько.
Все не просто так дається – треба все пізнати –
Тоді будеш цінувати те, що будеш мати.
—– ——
Голова вже прояснялась, тіло оживало,
Ось на ньому ворухнулось трохи покривало,
Далі крісло заскрипіло шкіряної пісні
І тихенький плач почувся – плакав хтось у кріслі.
Ось донісся гомін з двору, сперечались люди,
Щось закапало Їванові на розкриті груди.
Він здивовано розплющив гарні сині очі,
А над ним купались в сльозах радісні дівочі …