Історія Ужгорода налічує більше 1100 років. Угорська літопис Шимона Кезаі датує заснування міста 872 роком. Проте, ще в першій половині І ст.н.е древні слов’яни (білі хорвати) заселили сучасний район Ужгорода. У IX ст. укріплене городище-замок перетворилося в укріплене ранньофеодальне місто, який став центром слов’янського князівства на чолі з легендарним князем Лаборцем. У 896 р. угорські племена, під керівництвом свого вождя Алмоша вбили князя і захопили місто.
Давніх слов’ян, що населяли землі майбутнього Ужгорода, відносять до племен білих хорватів. Якийсь час вони були під владою тюрків-аварів. Звільнившись з-під їхнього панування, білі хорвати у VII ст. переселилися до Чехії і на Балкани. Решта ж продовжувала жити в районі Карпат.
На місці Ужгорода було кілька їхніх поселень, головним з яких поступово стало поселення на Замковій горі. Наприкінці ІХ ст.. воно було укріплене, обнесене дерев’яним частоколом, мало свого правителя – дуку або князя. Саме воно і дало початок місту Ужгороду. Дещо умовно роком заснування Ужгорода прийнято вважати 893 рік. Невдовзі до міста підійшли угорські племена.
В угорській історичній повісті “Діяння угрів”, написаній через кілька століть після тих подій, вони викладені так: “Тоді вождь Альмош і його знать билися біля фортеці Гунг, щоб її захопити, а поки розташувалися табором навколо муру, то князь тієї фортеці на ім’я Лаборець, який їхньою мовою звався Дука, вислизнувши, поспішав до фортеці Земплин”. Остання знаходиться у сучасній Словаччині. Далі повість свідчить: “Воїни вождя, пустившись наздогін, біля якоїсь річки схопили його, повісили на тому ж таки місці, і від того дня ту річку назвали за його іменем Лаборець”.
Переказ про Лаборця зберігся не лише в цій повісті, про нього також складали легенди і пісні. Ужгородський історик ХІХ ст. Михайло Лучкай розказав про Лаборця словацькому письменнику Б.Носаку-Незабудову і той написав повість “Лаборець”. Далі з художніми творами про князя виступили і закарпатські письменники. Це оповідання А.Кралицького “Князь Лаборець”, п’єса Є.Фенцика “Підкорення Ужгорода”, вірш М.Підгірянки “Князь Лаборець”, поема В.Гренажі-Донського “Князь Лаборець”, роман П.Угляренка “Князь Лаборець” тощо. Історики досі сперечаються, чи існував Лаборець, чи було вже тоді наше місто. Але більшість схильна вважати Лаборця цілком реальною особою, а Ужгород датувати кінцем ІХ ст. або самим початком Х ст. Справді, у наступному ХІ ст. на Закарпатті відомо вже досить багато міст (Берегово, Мукачево, Хуст) і десятки сіл. Ужгород же виник на найбільш жвавому шляху, що з’єднував Галичину з сучасними Словаччиною і Угорщиною. Тому це місто мало виникнути одним з найпершим.
Найдавніша ж достовірна згадка про Ужгород збереглася на карті арабського історика Аль-Ідрісі 1154 р., де він позначений як Гункбар або Унгу. Проте виник він все ж раніше. В угорських грамотах місто звалося Унгвар, тобто “замок над річкою Унг”. Ужгород здавна був центром руських земель за Карпатами, його мешканці мали тісні торгові і культурні зв’язки з Київською Руссю. У літописах білі хорвати кілька разів називаються як союзники київських князів, учасники спільних походів на Візантію. Назва Русь міцно закріпилася за нашим краєм, місцеве населення аж до середини ХХ ст.. називало себе русинами або руснаками – як звали себе люди ще у княжому Києві, Чернігові, Галичі. Лише згодом поряд з цією давньою назвою стала утверджуватися новіша – українці. Угорські королі, поступово включивши Закарпаття до своєї держави, визнавали, що вони зайняли частину Руської землі, тому багато королів або їхніх синів-спадкоємців носили титул (звання) “руського князя”. Лише наприкінці ХІІ ст. Закарпаття міцно увійшло до складу Угорського королівства і було поділене, як і вся Угорщина на окремі області – жупи або комітати. Ужгород став центром комітату Унг (або Ужанського комітату, Ужанської жупи), тут сидів спеціальний намісник..
Як відомо, одна з найвідоміших і найбільш таємничих легенд є розповідь про князя Лаборця, який заснував місто Ужгород.Сьогодні можна стверджувати, що легендарний князь Лаборець – це зібраний образ декількох історичних особистостей і періодів. Територію Закарпаття тоді частково контролював Перше Болгарське царство, а на іншу частину поширили свій вплив Великоморавської правителі. Київська Русь тоді ледве могла контролювати червня Русь, а в Карпати київські князі навіть не доходили, вони задовольнялися тим що збирали данину з сусідніх племен. Лаборець міг бути і болгарином, і Даком або кельтам за генами. Нестор Літописець пише: “І жили тут Словін і влахи”. Угорські хроніки згадують про три городища Мукачево, Борша (Боржавський замок), зараз село Вари, і власне Ужгород, де Лаборець і організував оборону проти угорців, які дуже швидко його розбили, незважаючи на той фактор, що вони були виснажені після переходу. Замок угорці взяли, і князь утік. Його наздогнали і вбили біля річки, яка з тих пір і понині носить ім’я Лаборець (сучасна Словаччина). Це красивий міф, який зазвичай має під собою історичну основу, бо кожен міг грунтується на історичній дійсності. З письмових джерел ясно, що сутички за територію, де знаходилися родовища солі, були і до угорців між Болгарським царством і Великою Моравією. Болгарські вчені, до речі, з великим інтересом досліджують Закарпаття.
Існує досить смілива версія, ніби назву угорського народу і держави Угорщина походить саме від назви міста Ужгорода (Унгвар-Гунгвар).На рахунок того, що назва Угорщина походить від назви міста Ужгорода (Унгвар) це звичайно гарний міф і відбувається він корінням із хроніки Аноніма. У загальновідомих хроніках анонімусів говориться, що стояли угорці тут три дні і сподобалася їм ця земля і взяли назву від міста Унгвар.
Дуже багато історичних загадок пов’язано з соляними шахтами у нашому краї. Особливої уваги заслуговують археологічні знахідки, що свідчать про присутність римлян, які розробляли ці шахти. Про те, що Солотвинські соляні шахти були освоєні ще в часи римлян, свідчать археологічні знахідки римських монет та знарядь праці, сіль як відомо, був у той час дуже дорогий, і відповідно використовувалася як предмет обміну.
Гуцули мали в 1919 році свою республіку і свою невелику армію. Був і керівник – Степан Клочурак. Село Ясіня став столицею Гуцульської Республіки. Це було щось на зразок Гуляйпільського республіки батька Махна. Але незабаром Румунія ввела сюди регулярні війська, які досить жорстоко розправилися з гуцулами. Гуцульська Республіка робила значні спроби для об’єднання із Західноукраїнською Народною Республікою
У 1918 році ставилося питання: що робити із Закарпаттям (Руська Крайна або Угорська Русь). Ніхто не хотів брати цей регіон. Такі ресурси як ліс і мінеральні води не мали в той час такого економічного значення, як зараз. Питання, кому буде належати наш край, вирішували представники русинської еліти, які перебували в США. Американські русини була впливовими лобістами. Зокрема, була і така цікава пропозиція: віддати Закарпатті, як мандатну територію, країні, яка нічого не отримала після Першої Світової війни, тобто – Сполученим Штатам Америки. У сенаті США тоді голосували за таку пропозицію, але воно було отклонено.После чого американським русинам, які мали сильне лобі в сенаті, було запропоновано самим вирішити долю Закарпаття. Зібрався конгрес американських русинів, де були найрізноманітніші пропозиції, включаючи приєднання до ЗУНР та проголошення незалежності нашого краю. Більшість проголосувала за приєднання Закарпаття до Чехословаччини.
За всю історію Закарпаття чехословаки зробили для краю найбільше. Хоча чимало багато було зроблено і в радянський час, але тоді ж було завдано значної шкоди культурі та навколишньому середовищу Закарпатті. Чехи архітектурно прикрасили міста Ужгород, Мукачево, Хуст, Солотвино, Чоп, провели комунікації, побудували чимало шкіл, організували туристичний рух, тобто розвивали соціально-економічну інфраструктуру. До чехословаків Закарпатті було в дуже жалюгідному стані. В кінці XIX століття із Закарпаття в США виїхало до 300 тисяч чоловік, землі краю просто оголювалися, нікому було працювати, нікому було платити податки. Угорці, побачивши статистику, спробували призупинити виїзд людей із Закарпаття. Едмунд Егганом – уповноважений у справах економіки гірських районів від угорського уряду, за національністю ірландець, приїхав сюди, щоб рятувати регіон. Він почав роботу з організації кооперативних господарств, об’єднував людей в громади. Егана тоді вбили, тому що він втрутився своїми діями в тодішній великий бізнес. Сталося це на в’їзді в місто у Барвінку, де тепер стоїть пам’ятник, встановлений відомим закарпатцем Павлом Чучкою.
Продовжуючи тему Чехословаччини – то в Ужгороді чехословаки почали будувати свої окремі мікрорайони. “Великий Галаго” – це зараз район сучасного стадіону “Авангард”, і вулиці Закарпатській і “Малий Галаго” – адміністративні будівлі, це сучасні будівлі облдержадміністрації, медфаку (жандармерія), школа № 3 (школа для чеських дітей. Щоб побудувати для себе окремий район, чехам потрібно було спочатку побудувати набережну, на Уже, який щороку заливав город.Поетому вони були змушені підняти набережні міста і побудувати дамби. Набережну Рошковича-Незалежності засадили липами, яка зараз є найдовшою в Європі липовою алеєю.
Відомо, що синьо-жовтий прапор вперше в Україні з’явився на Закарпатті. У 1775 році Марія-Терезія на знак прихильності Австро-Угорської корони подарувала Мукачівській греко-католицькій єпархії – синьо-жовтий прапор. Більшість русинів тоді були греко-католиками і Мукачівська греко-католицька єпархія тоді була тут уособленням усієї духовної та світської влади. Священики мали значний вплив на місцеве суспільство (зокрема потрібно згадати, отців Духновича та Волошина). Російський же триколор з’явився на Закарпатті тільки з приходом російських військ разом з ідеєю панславьянізму в середині XIX століття. Тому ідея прапору-триколора для русинів штучна.