Заснована Біла Церква в 1032 році на високому скелястому березі Росі Ярославом Мудрим, городище – фортеця Юр’їв стала одним з південних форпостів, які протистояли нападам кочівників.
Назва городища походить від християнського імені Ярослава-Юрій, або Георгій, звідси в окремих джерелах – Г’еоргів, Гюргев, Юргев, Юр’єв. Тут жило змішане, населення: поряд з полоненими ляхами, яких саджав тут Ярослав, поселялись руські вихідці і мирні кочівники, берендеї, навіть печеніги, які рятувались від половців і примкнули до Руської землі (Київ з прилеглими територіями, включаючи і Білоцерківщину) для боротьби з ними.
Ці мирні інородці вели напівкочовий спосіб життя: літом вони бродили сусідніми степами із своїми стадами і вежами (шатрами або кибитками), а зимою чи на час небезпеки ховалися у свої укріплені становища і городища по Росі, в тому числі і в Юр’їв. Жителі Руської землі на відміну від диких половців звали їх “своїми поганими”.
Серцем міста була Замкова гора-дитинець міста, який не стільки виробляв, скільки споживав ремісничі і сільськогосподарські вироби. Жителі міста мали постійні ділянки і забудови протягом XI-XIII ст. Знайдено фундамент єпископського храму в північній частині дитинця. Від храму розміром не менше як 18 Х 12 метрів абсида . Будівництво храму датується XII ст. До цього на місці храму знаходилося християнське кладовище та двір єпископа. Багато розрух і пожеж пережив Юр’їв. З самого початку його виникнення жителі перебували в постійній тривозі від нападів із степу. В 1095 р. надокучливі постійні погрози половців змусили всіх їх піти до Києв.
Юр’їв жив у постійній напрузі. Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом – монголо-татар. Місто було кочівникам “як кістка у горлі”, постійно заважаючи їх походам на північ. Не раз його руйнували вщент. В останнє Юр’їв пав у руїнах в ХІІІ столітті
У 1103 році відбудовуються Юр’їв, зруйнований після нападу половців, інші міста Поросся. Але ніякими мирами і договорами не можна було стримати хижацтва половців, яке було їхнім звичайним промислом. Мономах уклав з ними 19 мирів, передав їм безліч одягу й худоби,- все даремно. З цією ж метою князі наслідували Святополка – одружувалися з ханськими дочками, але тесть не переставав грабувати область свого руського зятя. Городища обкопувались валами, а дружинам доводилось мало не постійно тримати коней за повід в чеканні походу.
Значно пізніше місто було зруйноване монголо-татарами практично вщент. Оскільки від Юр’єва хоч щось лишилось, саме тому він залишився в числі городищ, київських до 1300 року. А вже через 62 роки, в 1362 році, в польсько-литовській хроніці фігурує нова назва – Біла Церква.
За легендою спалене кочевниками місто залишило по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор, який довгий час служив переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр’їва, отримало таку свою назву – Біла Церква.
Ось інша легенда про походження назви міста:
Кажуть старі люди, що колись, ще за козаччини, поселився отут якийсь сотник на прізвисько Білий. А той Білий та був собі козарлюга лепський. Ніхто його не переп’є, на шаблі не візьме: силач був великий і спритний. А до того ж одчайдушний, трясця б його взяла!
Скільки раз піде на турка — усе з крамом вертає. П’є, гуляє, бенкетує в будень і у свято. А як піде по майдану — аж земля трясеться. Отак гуляв той отаман. Незчувся, як старість потихеньку підкралася і лягла на плечі. Засумував козарлюга, на шаблю схилившись. Добра того — повні двори, а для кого, нащо? Не дав йому Бог діточок.
Кому все лишити? А як старість білим цвітом оповила скроні, наказав побудувати для народу церкву. Донедавна, повідають, стояла. Там і поховано сотника Білого.
Назвали її люди Білою Церквою, а від неї пізніше — і місто.
Також, існують авторські версії, одні з них, представлено у такому вигляді:
від білих березових колод;
побудова храму в честь перемоги над бабою Білою;
від залишків білокам’яної церкви;
від поросського міста Білолжебе;
Теорія спадковості назв Юр’їв і Біла Церква: суть теорії полягає у трансформації первинної назви «місто Церкви Святого (Білого) Георгія» та «Церква Білого або Біла». Є найбільш вірогідною так як у народі святого Георгія завжди називали Білим.