Походження назви міста Дрогобич

Історичні джерела і матеріали археологічних розкопок свідчать, що Дрогобич мав багатовікову історію. Народ склав легенду про те, що Дрогобич – це “другий Бич , заснований поблизу міста Бича, зруйнова­ного ханом Буняком Шолудивим.
Це дуже старовинний переказ.
У тому місці, де між Дрогобичем та Бориславом лісиста гора Тептюж, знаходилося колись поселення Бич. Удень жителі працювали в полі, полювали на звіра в багатих лісах, випасали стада на розкіш­них луках, виляскуючи бичами на всю околицю. А потім ховалися за високі вали та рови з водою, якими Бич був оточений звідусіль, підіймали вхідний міст і, щоб напасть якась не прийшла зненацька, вистав­ляли в кутових вежах сторожу.
Аж насунули дикі ординці. Чорним-чорно Бич облягли, а звоювати годі. Усі, від малого до великого, мужньо оборонялися. Зріділа воро­жа орда. Хан татарський, Буняк Шолудивий, вдався тоді до хитрощів. Припинивши марний напад, він послав під браму кількох послів. «Наш хан – всемогутній», – сказали вони оборонцям фортеці, і опір вас не врятує, та маєте можливість відкупитися. Хан вимагав в данину по одному голубові та одному горобцю від кожного двору: «Нас квапить час, нам пора повертатися. Тож данина така собі: й ви не збіднієте, і наш хан не втратить у славі».
Підкарпатці здвинули плечима, міг би певно, хан здолати Бич затяжною облогою, та закортіло, бач, гороб’ятини. Порадившись, прийняли дивну умову. Забрала татарва данину і відступила. Лиш був той відступ підступний.
Уночі птахи, з прив’язаною до ніг тліючою губкою, принесли в Бич пожежу. Дерев’яні, під стріхами хати стали свічками. Кинулися люди гасити, а ворог уже тут. Нищив напасник людей з люттю – лиш одиницям вдалося втекти. Групу дужих та молодих узято в неволю. Зачорніло на місці поселення згарище.
А як ворог відійшов, погорільці заснували Другий Бич. Тільки не на місці першого ,а по другий бік річки Тисмениці – там, де з землі пробивалися солоні джерела. Назва Другий Бич згодом перейшла в однослівну – Дрогобич
Це дуже поширена легенда. За нею виходить, що Дрогобич засновано після ординської навали 1236-1243р.р. Однак він існував раніше.
Початки Дрогобича – десь XI, якщо не X ст. Тоді наддністрянські землі – колишні володіння – належали до Київської Русі. Засновників міста, незаперечно, привабив скарб природи – біла сіль. Місто скоро ста­ло головним постачальником солі для краю, а згодом і для ширшого терену. Коли, як свідчить “Києво-Печерський патерик”, через князівські міжусобиці на схід “перестали пускати купців із Галича і людей із Перемишля”, то “не було солі в усій Руській землі”. Із записаної події вид­но, ще йдеться про 1997р. У Воскресенському та Іпатіївському літописах повідомляється, що в 1164р, в результаті повені на При­карпатті загинуло понад 300чол., які йшли із сіллю з удечева (Жидачева). Треба гадати, що сіль та була і в Дрогобичі, чи як тоді називалося місто.
Таким чином, якщо існував колись Бич, то його знищене ще до наше­стя ординців, а в легенді допущено часове зміщення.
Можна припустити, що Бич спалили половці, а в легендах їх названо татарами. Особа половецького хана Буняка виступає як легендарна вже в фольклорі Київської Русі, відбитому на сторінках Початкового літопису.
Крім легенди про Другий Бич існують інші, менш поширені версії щодо походження назви міста.

Наприклад, усередині минулого століття занотовано версію, що Дрогобич – Другі Губичі. Село Губичі, описане у повісті І.Франка, лежить біля гори Тептюж. Серед місцевого населення воно часто зветься Губич. Отже, Дрогобич виростав з легенд…

Сіль – справедливо вважають матір’ю Дрогобича. Дрогобицька солеварня найстаріше постійно діюче підприємство в Україні. Спочатку виробництво солі в приватних руках. Після 1387р., коли Галичина надовго потрапила під ярмо феодальної Польщі, соляні промисли стали королівською власніс­тю.
Відомо, що здавна на гербі міста зображали 9 топок солі. Вони розміщувались на блакитному щиті на грудях білого орла. Після 1786р. орел був замінений піднесеною над щитом короною. Оскільки на той час Дрогобицька жупа випускала продукцію у бочках, то замість топок на гербі вмістили 9 бочок.
Нині на геральдичному знаку Дрогобича нема ні орла, ні корони. А сіль залишилась: 9 білосніжних топок на нижній темно-зеленій частині гербового щита. Верхня біла частина щита являє собою розкриту книгу, на якій два позолочених зображення: половина цистерні у формі чаші і язик полум’я над нею. Угорі – темно-зелений надпис: “Дрогобич”. Цистерні – це символ машинобудівної промисловості, полум’я — нафтопереробної.