Одружився хлопець на красуні, яку любив усім серцем, і жив з нею щасливо, а мати невістку зненавиділа і поклала щоб то не було зжити її зі світу. Ось зазвала вона раз до себе молодих на пригощання і налила їм в чарки зелена вина, тільки ніхто не помітив, що з різних глеків наливала: синові – вина чистого, а молодій дружині – із злим зіллям отруйним. Але у молодих було в звичаї мінятися чарками – ось вони і почали один одного пригощати. Усе в житті навпіл вони ділили – розділили і смерть.
Рвала матір на собі волосся, а пізно. Залишилося їй тільки поховати їх чимдалі один від одного: сина перед церквою, а невістку позаду церкви. У ту ж ніч виросла з могили чоловіка тополя, а з могили дружини берізка виросла, і сплелися вони гілками, та так, що не розрубати, не розірвати.
Хотіла матір зрубати дерева, та люди не дали.
А береза та тополя в тому селі і по сю пору ростуть.
Хотіла матір зрубати дерева, та люди не дали.
А береза та тополя в тому селі і по сю пору ростуть.