Легенда про кошового Івана Сірка

Дуже давно то було, ще за запорожців та за кошового Івана Сірка. Пройшло вже чимало років, як жив Іван Сірко, і хоч його давно не стало, а слава його не пройшла, не пропала, й ніколи не пропаде. На ворогів він був страшний і немилостивий, а для християн — напроти, був дуже добрий.
 
Якось одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про те та зразу й набігли на Січ, та й почали там хазяйнувати. Як зазвичай і було, татарська орда усіх православних християн забрала в полон. Женуть їх татари, а вони, бідні, не хочуть йти та плачуть, та ридають так, що аж земля від цієї біди стогне. Татари ж на плач, на сльози жінок і дітей не зважають та нагайками їх підганяють.
Прочув про ту біду кошовий Сірко. Зараз же і кинувсь він з козаками в погоню за татарами християн визволяти. Та летить кошовий, як птиця! Добіг близько до татар, та баче, що їх багато дуже, а козаків дуже мало, і давай хитриться: спинив свого коня та й гукнув до козаків:
        — А стійте, братця, підождіть трохи, не ворушіться!
        
Спинились козаки, стоять, не ворушаться. Скочив тоді з коня Сірко, дав його другому козакові, а сам — кувирдь! — та й зробився хортом та й побіг до татар.
Татари бачать — хорт, та красивий такий, дуже він їм сподобавсь. Узяли вони того хорта, нагодували добре, приручили до себе. А коли стали татари оддихати, то той хорт поробив їм таке, що вони всі геть поснули. Тоді хорт назад, до козаків, та знов — кувирдь! — і знову зробивсь чоловіком – кошовим.
        
Кинувсь тоді кошовий Сірко з козаками на татар, та й вирубав їх усіх, а християн вернув назад, на їх городи.
        
Християни зраділи, щиро подякували Сіркові та й пішли собі додому щасливі…