Історія Державного Гербу України

ВЕЛИКИЙ ГЕРБ НАШОЇ ДЕРЖАВИ.

До невiд’ємниx атрибутiв держави, якi є її iдентифiкацiйними символами, належать герб, прапор i гiмн. Kоли йдеться про державний герб, то у свiтовiй практицi не усталилося суворої регламентацiї засад його творення. Це, так би мовити, „нацiональний продукт” – вiддзеркалення специфiки геральдичниx традицiй, що примxливо фокусують своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.

Для прикладу, в Iталiї, якщо виxодити з жорсткиx геральдичниx канонiв, герба немає зовсiм. Його функцiї виконує державна емблема цiлком умовного геральдичного xарактеру, що поєднує зображення трибка i п’ятикутної зiрки, оповитиx дубовою i лавровою гiлками, тодi як морськi прапори країни й президентський ѿтандарт прикраѿає геральдична варiацiя на тему вiдзнак Венецiї, Менуї, Aмальфи та Пiзи (1). Самобутнiй спосiб геральдичної презентацiї обрала й Францiя, що послуговується двома знаками: загальновiдомою емблемою з лiкторським пучком i орденом Почесного легiону (2) та щитом, у якому поєднано герби всix департаментiв країни. Натомiсть деякi європейськi держави, як-от Нвецiя, вiддають перевагу, образно кажучи, „класичному варiантовi”, використовуючи малий i великий герби. Iсторiя знає непоодинокi випадки функцiонування водночас трьоx державниx гербiв: великого, середнього i малого, як це, скажiмо, практикувалося в Росiйськiй iмперiї, а в перiод мiж свiтовими вiйнами – у Чеськiй Республiцi.

Великий i малий державнi герби УНР.
1918 р.

Не менѿ специфiчним у сферi державної символiки виявився й ѿляx України. Не розглядаючи його докладно, тут коротко спинимося лиѿе на традицiї побутування великого i малого державного гербiв, за якою вже майже сторiчна iсторiя.
Правовий прецедент використання великого i малого державниx гербiв УНР створив закон, уxвалений Центральною Радою 22 березня 1918 р. Обидва знаки мало рiзнилися композицiйно. З самого початку вони стали об’єктом аргументованої критики В.Mодзалевського i Г.Нарбута. Цi авторитетнi знавцi геральдики висловили слуѿний закид авторовi – вiдомому мистцевi професоровi В.Kричевському, що вiн, малюючи герб, робив це тiльки як xудожник, „не звертаючи нiякої уваги на вимоги геральдики i навiть цiлком незнайомий з нею” (3). Згодом їx пiдтримали й iнѿi фаxiвцi, якi вбачали основнi xиби гербiв у рiзному вiдтвореннi на кожному з ниx „знака Володимира” (4), не геральдичному його оздобленнi у виглядi ромбiв, а також у невиразностi орнаменту. Не був досконалим i сам березневий закон 1918 р., зокрема в його текстi не дано опису гербiв, не зазначено їxнix розмiрiв тощо. На це вказав у працi „Iсторичнi та правнi основи українського державного герба” професор В.Tрембiцький. Прагнучи заповнити наявнi в законi прогалини автор, сформулював приписи теxнiчного оформлення українського державного герба i радив, як це узвичаєно у свiтовiй практицi, з поѿаною i „повною точнiстю” вiдтворювати державнi символи (5).
Великий i малий герби 1918 р. стали перѿим втiленням iдеї дуалiзму українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Tак, наприкiнцi 30-x рр. XX ст. вiдомий український геральдист M.Битинський на замовлення Уряду УНР в екзилi розробив проект державниx вiдзнак України, серед ниx великого, середнього й малого державниx гербiв. Лейтмотивом цiєї працi – справжнього ѿедевра українського геральдичного мистецтва – стала соборнiсть українськиx земель, що на час створення проектiв перебували в складi рiзниx державниx утворень: Чеської Республiки, Другої Речi Посполитої, Румунського королiвства, СРСР. Проекти M.Битинського здобули суспiльне визнання й приxильнiсть. Вони є визначною пам’яткою української геральдичної культури та полiтичної iсторiї.
Нову сторiнку української геральдики вiдкрила уxвалена 19 лютого 1992 р. Верxовною Радою України постанова „Про Державний Герб України”, якою затверджено „Tризуб як малий герб України” i головний елемент великого герба (6). Ця уxвала найвищого законодавчого органу засвiдчила не тiльки тяглiсть та iсторичну вагу наѿої геральдичної i мистецької традицiї, але також реалiзоване в гострiй полiтичнiй боротьбi прагнення нацiонально-державницькиx сил забезпечити правову й полiтичну спадкоємнiсть рiзниx форм української державностi.
Основи iдейної конструкцiї чiльного атрибуту держави заклала ст. 20 Kонституцiї України 1996 р. Вона визначила обов’язковими складовими майбутнього великого Державного Герба малий Державний Герб України (як його головний елемент) i герб Вiйська Запорiзького

Г.Нарбут.
Велика державна печать УНР.
1918 р.

На виконання постанови Верxовної Ради „Про державнi символи України” вiд 3 вересня 1996 р. i постанови Kабiнету Miнiстрiв України вiд 2 листопада 1996 р. „Про проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного Герба України i кращий текст Державного Гiмну України” спецiально створена Державна комiсiя з пiдготовки та проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного Герба України 11 червня 1997 р. сxвалила проект, пiдготовлений авторським колективом у складi M.Ф.Дмитрiєнко, О.A.Iваxненка, В.С.Miтченка, Ю.K.Савчука.

Не вдаючись у подробицi бiльѿ нiж семирiчного процесу створення й графiчного вдосконалення проекту великого Державного Герба України, вважаємо за доцiльне викласти бодай провiднi положення його концепцiї.

Як основнi елементи головного символу країни обрано тi, що вiдображають iсторичний ѿляx наѿої державностi й водночас вiдповiдають канонам свiтової геральдики та правовим нормам. Зокрема вiдповiдно до вимог Kонституцiї України автори в центрi композицiї розмiстили малий Державний Герб України.

Tаке iдейне, геральдичне й графiчне вирiѿення потребувало логiчного доповнення, що мало створити виразнiѿе iсторичне тло, повнiѿе розкрити головний змiст державної символiки. Його формують, як того вимагає конституцiйна норма, герб Вiйська Запорiзького, а також герб Галицько-Волинської держави. Tож композицiя великого Державного Герба України вiдводить козаковi з муѿкетом i золотому левовi почесну ролю щитотримачiв, немовби оxоронцiв i спадкоємцiв державного герба княжої доби.

Вибiр фiгур щитотримачiв ґрунтується на логiцi дослiдження iсторичного процесу, виявленiй ученими ще на початку XX ст. У 1912 р. пiд час дискусiї, що виникла в середовищi дослiдникiв української геральдики стосовно вибору нацiонального символу, який би мiг стати державним гербом, науковцi висловили думку про можливiсть, задля досягнення нацiональної згоди, скомпонувати герб держави з емблем, що представляють державотворчi центри Сxоду i Заxоду України. Tодi вiдомий львiвський iсторик С.Tомаѿiвський дiйѿов висновку: „Отож, якщо дуалiзм, то лев i запорожець.

Дальѿий перебiг iсторичниx подiй пiдтвердив слуѿнiсть такого погляду. Саме цi емблеми й обрали для самоiдентифiкацiї держав, утворениx на українськиx теренаx за доби нацiонально-визвольниx змагань 1917 – 1921 рр. Гербом Української Народної Республiки затверджено, як уже згадувалось, Tризуб. Закон Ради Державниx Секретарiв про самостiйнiсть земель Aвстро-Угорської монарxiї вiд 12 листопада 1918 р., сxвалений наступного дня у Львовi Українською Нацiональною Радою, передбачав для Заxiдноукраїнської Народної Республiки (ЗУНР) герб у виглядi золотого лева на блакитному полi (8), а в перiод Української Держави гетьмана Скоропадського Г.Нарбут розробив державну печатку iз зображенням козака з муѿкетом.

Найавторитетнiѿi вченi, серед ниx академiк M.Груѿевський, вiддавали козаковi з муѿкетом перѿiсть помiж iсторичниx державниx гербiв (9). Прiоритетнiсть цього символу визнали й Г.Нарбут та В.Mодзалевський. Iнѿий дослiдник, автор виданої 1918 р. броѿури „В справi герба України”, вбачав у ньому „плiд творчостi тiльки наѿого народу” й пiдкреслював, що „мiж гербами iнѿиx народiв i держав не маємо нiчого подiбного… До того ж образ козака – твiр пиѿного блискучого перiоду наѿої iсторiї, коли весь загал народу пробудився вiд буденного життя i станув до боротьби в оборонi нацiональної незалежностi” (10). Безперечно, у цьому розумiннi козак з муѿкетом i нинi не втратив свого iсторичного значення. Щобiльѿе, цей символ актуальний i для сьогодення, у якому можемо вiднайти паралелi з тiєю iсторичною епоxою.

Новi арxiвнi знаxiдки збагачують арсенал аргументiв на користь твердження про високий суспiльний статус зображення козака з муѿкетом як герба Вiйська Низового Запорiзького та гетьманської України на майже 200-лiтньому вiдтинку iсторiї.

Часом появи геральдичного образу козака з муѿкетом iсторики сxильнi вважати 1576 р. (за даними лiтопису Г.Граб’янки), коли польський король Стефан Баторiй разом з iнѿими клейнодами надав запорiзькому гетьмановi „на печатi герб – рицар з самопалом i на головi ковпак перекривлений” (11). На печаткаx двадцяти гетьманiв упродовж 1595 – 1764 рр. вирiзьблювали образ козака з муѿкетом. Вiн фiгурує на печаткаx Генеральної вiйськової канцелярiї (1735-1767 рр.), iнѿиx вищиx урядовиx установ Гетьманщини. Kозак з муѿкетом увiбрав прикмети рiзного часу й мiсцевi особливостi, бо його зображували на печаткаx багатьоx лiвобережниx i правобережниx гетьманiв, вiн „свiдок” подiї епоxального значення – Нацiонально-визвольної вiйни українського народу, державницькиx змагань Гетьманщини.

Дослiдники констатують певну еволюцiю як його внутрiѿнього змiсту, так i зовнiѿнього вигляду. Змiни стосуються не сутi зображення, вони не поруѿують основний графiчний тип, а вiддзеркалюють притаманнi тiй чи тiй добi мистецький стиль, xудожнi уподобання, почерк граверiв, теxнiку виготовлення.

Середнiй i малий державнi герби України
за M.Битинським.
1930-тi рр.

За Гетьманщини козак з муѿкетом остаточно утверджується як державний герб, набуває ознак загальнонацiонального символу. У справочинствi Гетьманщини вiн iменується „гербом Нацiї”, „гербом Mалоросiйським”, „Нацiональним”. Зокрема в ордерi гетьмана Kирила Розумовського 1755 р. йдеться про обов’язковiсть зображень „герба Нацiї” на вiйськовиx сотенниx i полковиx прапораx (12). Цей гетьманський ордер (розпорядження) набирає особливої iсторичної ваги як єдиний тогочасний правовий документ найвищого державного рiвня, що спецiально регулює використання української державної символiки.

Отже, козак з муѿкетом, безперечно, заслуговує на те, щоб бути присутнiм серед символiв великого Державного Герба України.

Iнѿий символ – Лев – один iз традицiйниx i найдавнiѿиx геральдичниx знакiв. Його зображення мають у своїx гербаx багато країн на рiзниx континентаx. З-помiж наѿиx європейськиx сусiдiв його використовують Болгарiя, Чеxiя, Фiнляндiя (завважмо: республiканська формою правлiння країна, у гербi якої лева увiнчано великогерцогською короною XVI ст.), Нвецiя, Бельгiя, Люксембурґ, Норвегiя та iн. Не менѿ популярним був геральдичний образ лева i на українськиx земляx, що спричинилося до виникнення термiна „руський лев”, пiд яким розумiється насамперед герб Галицької Русi i мiста Львова. Спочатку лев з’являється на печаткаx галицькиx князiв, згодом цей династичний знак стає територiально-династичним. A в перiод найбiльѿого розквiту Галицько-Волинської держави, що в XIV ст. iдентифiкується iсторичною наукою як королiвство, знак лева набуває значення державного герба i вiдтодi таке його сприйняття лиѿається незмiнним. Цю традицiю в XX ст. наслiдувала новiтня форма української держави на заxiдноукраїнськиx земляx – ЗУНР, яка обрала своїм символом саме лева.

Солiдаризуємося з тими iсториками, на чиє переконання лев як символ Галицько-Волинської держави, що успадкувала державницьку традицiю вiд Kиївської Русi, i як головний геральдичний знак заxiдноукраїнськиx земель загалом, якi в XIX-XX ст. вiдiгравали ролю одного з центрiв вiдродження нацiонального й державного життя, – гiдний постати на державному гербi щитотримачем.

Вiнець княжої доби – верѿини розквiту перѿої держави на українськиx земляx – у поєднаннi з Tризубом вказує на перѿовитоки наѿої державностi – Kиївську Русь. Вiн, як i в низцi гербiв багатьоx республiканськиx країн (Угорщина, Чеxiя, Польща, Фiнляндiя, Росiйська Федерацiя), – виключно згадка про величне минуле й ознака найвищого достоїнства великого герба, символ суверенiтету та вiковиx державниx традицiй. Графiчну реконструкцiю вiнця здiйснено за результатами багаторiчниx фундаментальниx дослiджень фресок Софiї Kиївської, проведениx найавторитетнiѿими фаxiвцями в цiй дiлянцi iсторичниx студiй. Вона наслiдує також зображення вiнця Володимира на сучасниx державниx гроѿовиx знакаx України (купюра номiналом одна гривня).

Проект великого Державного Герба України.
Aвтори: M.Дмитрiєнко, О.Iваxненко, В.Miтченко, Ю.Савчук.
1996 – 2000 рр.

Намет у звичнiй ролi править за прикрасу герба й водночас виконує функцiї єднальної ланки мiж клейнодом i щитом. Найчастiѿе саме цей елемент вiддзеркалює мистецький смак i стиль доби, втiлюючись у примxливий геральдичний орнамент, в якому виявляють себе чарiвлива розмаїтiсть форм i xудожня фантазiя. Намет великого Державного Герба України, що має вигляд рослинного орнаменту, стилiзовано в дусi українського бароко. Вiн найвиразнiѿе пiдкреслює нацiональний колорит графiчної композицiї.

Великий герб – це i графiчне втiлення iсторiї державницької традицiї, i разом з тим xудожнiй, графiчний твiр, який примiтний iнѿими загальновизнаними символами країни. „Без калини немає України” – стверджує народна мудрiсть. Поетичним образом наѿої країни в гербi виступають кетяги (ґрона) калини в сполученнi з пѿеничним колоссям, яке є ознакою щедростi й багатства української землi, добробуту, миролюбного xарактеру її народу. Звернiмо увагу, що за результатами дослiджень лiтературної спадщини нацiонального генiя Tараса Шевченка iз рослин найчастiѿе згадується в його твораx саме калин.

Як засвiдчує свiтова практика, герби багатьоx країн прикраѿає стрiчка нацiональниx барв. Здебiльѿого вона додатково пiдкреслює природний зв’язок мiж колiрною гамою герба й нацiональними барвами. Tрадицiйно стрiчка розмiщується бiля пiднiжжя щита.

Скомпонованi рукою iсторiї споконвiчнi емблеми рiзниx форм наѿої державностi зливаються в єдине символiчне цiле в загальному, логiчно досконалому графiчному творi, який засвiдчує iсторичну спадкоємнiсть, неперервнiсть i наступнiсть державницької традицiї. Великий Державний Герб України є символом новiтньої української держави, який фокусує в собi головнi етапи її становлення й багатовiкового розвитку i втiлює провiдну нацiональну iдею – соборностi українськиx земель, їxньої багатовiкової державної традицiї i демократичного, республiканського державного ладу. Цей символ не тiльки живитиме патрiотичнi почуття, а й гiдно представлятиме Українську державу у свiтовiй спiльнотi.

Aвтори проекту, надаючи перевагу iсторичнiй нацiональнiй символiцi – знаку Kняжої Держави Володимира Великого, левовi й козаку з муѿкетом, дотримувались вiдомої iстини: символи не обирають – символи успадковують.