Вівторок, 21.11.2017
Зернятко
привітання, прислів'я, приказки, міфи, легенди, афоризми, цитати . . .
Народна мудрість:
7. Високо і швидко пливуть у небі хмари - на гарну погоду.
смайлик27. Прийшли Зелені святки - не ховайся в кутки.
-->
Меню сайту
Категорії розділу
Народження дитини [3]
Обряди, пов'язані з народженням дитини, прийнято підрозділяти на три цикли: передродові, власне родильні і післяродові.
Весільні обряди [28]
весільний похід, перейма, посаг молодої. іт.д.
Похорони [7]
Свята і обряди календарного циклу [11]
Житлова обрядовість [6]
Всі обряди які повязані з житлом
Етнографія [8]
Зерна духовності [19]
Реклама
Новини партнерів
svitua.org
Бесплатный Хостинг

написати лист адміну
Статистика


Яндекс.Метрика Индекс цитирования

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Зареєстрованих на сайті:
Всього: 365
Нових за місяць: 0
Нових за тиждень: 0
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0
З них
Адміністраторів: 2
Модераторів: 1
Провірених: 6
Користувачів: 348
З них
Хлопців: 149
Дівчат: 216

Головна » Статті » Звичаї та обряди » Етнографія

Історія орнаменту на рушниках і вишиванках

Сподобався матеріал? Поділитись з друзями:

Реклама

Що стоїть, скажімо, за словом рушник? Передусім предмет побуту, що асоціюється з довгастим шматком тканини (полотняної, лляної, бавовняної) для витирання частин тіла, посуду. Але чому цей предмет називається саме рушником? Очевидно, його первісне призначення - служити для витирання рук (рука - ручник - рушник - однокореневі лексеми), потім уже інших частин тіла, скажімо, обличчя (звідси синонімічний ряд рушник, утирало, утирач, утиральник), напр.: "Вода в відеречку, - братіку, вмийся, рушник на кілочку, - братіку, втрися" (пісня). Інше призначення побутового рушника - служити для витирання столів, лав, ослонів, протирання посуду - породжує синонімічний ряд лексем рушник - стирач - стирок.

Разом з тим рушник - це шмат декоративної тканини певної довжини з вишиваним або тканим орнаментом. Такий рушник здавна використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах тощо. Саме він став оберегом українського народу, символом рідної землі, України. Рушник супроводжував людину все її життя. Він не лише прикрашав побут, ним приймали дитину від породіллі, рушником благословляли заручини, коли дівчина і хлопець, що мають намір одружитися, оголошувалися нареченою і нареченим (звідси словотвірне гніздо рука - рушник - заручини - обручення - обручка); на рушник ставали молоді, ним скріплювали купівлю-продаж і зводили сволок на хату, проводжали в дорогу і в останню путь, опускали труну в могилу і пов'язували його на могильний хрест.

Залежно від призначення вишивані рушники, у свою чергу, поділяються на декоративні та обрядові. Найголовнішим серед декоративних рушників є покутник (або божник, біжник), бо його вішали на покуття (покут, покуть, покутя) над образами (іконами, богами), що стояли, як правило, на божниці. В українській селянській хаті покуття - це куток, розміщений по діагоналі від печі, та почесне місце, де стояли стіл з лавами: "Узвар на базар, а кутя на покуття" (прислів'я). Звідси словотвірне гніздо - покутник (святечний рушник) - кут (частина хати між двома стінами по діагоналі від печі, а також широка лава в хаті - від дверей уздовж усієї стіни проти печі) - кутар (килим, яким прикрашають центральний куток хати) - куток (те саме, що кут; вид весняної народної гри; певна частина села) - кутяни (мешканці цієї частини села) - кучанин (сусід по кутку на селі) - нарешті, покут (почесне місце у світлиці під образами, іконами, богами), що має синонімічні варіанти покутє, покуть, покуття. Інші декоративні рушники називали кілковими, бо вішали їх розіп'ятими на кілки, забиті над дзеркалом, сюжетною картиною-вишиванкою, вікном, дверима, фотопортретом, фотомонтажем для їх оздоблення, а заодно й убору всієї світлиці: "Дожидайся мене, серденько моє, гей, та до себе в гості, як виросте в тебе у світлиці трава на помості" (пісня). А як ніжно називали цю головну кімнату в українській хаті: світлиночка, світличка, світличенька, світлонька, світлочка - цілим рядом синонімічних пестливих найменувань. Вишитий або гаптований рушник клали також для прикраси на стіл, лаву, скриню. І дотепер ця народна традиція підтримується.

Серед обрядових рушників на особливу увагу заслуговують багато вишиті сватальні (або плечеві) рушники. Плечевими їх називають тому, що ними пов'язували через плече старостів на сватанні. "Сватання не братання", - застерігає народна приказка, бо воно є першою найважливішою частиною традиційного українського весілля, коли дається обопільна згода на шлюб. Далі йдуть заручини (народний обряд, за яким хлопець і дівчина, що мають намір одружитися, оголошуються нареченим і нареченою), дівич-вечір (обрядова вечірка молодої напередодні весілля; прощання з дівуванням), саме весілля з гільцем (вильцем) і короваєм (обрядовим деревом українського весілля та обрядовою весільною здобною паляницею з відповідними прикрасами), нарешті, перезва (завершальна частина весільного обряду, коли родичі молодої йшли на частування до хати молодого).

Сам старовинний народний обряд одруження, а також святкування з цієї нагоди за звичаєм, що звався весіллям (пестливі - весіленько, весіллячко) породив цілий ряд сталих процесуальних і номінативних словосполучень - справляти (грати, гуляти, відбувати) весілля, весільний батько або весільна мати (чоловік або жінка, які виконують на весіллі роль батька (або матері) нареченого чи нареченої), весільний дім або весільна хата (дім нареченої), весільна корогва (червоний прапор під час весільних обрядів). Не обійшла увагою цей обряд і народна афористика: "Дай, Боже, знати, з ким весілля грати"; "Загоїться, поки весілля скоїться".

Звернімо увагу на гніздовий ряд споріднених слів, значенням своїм пов'язаних з весільним обрядом: свататися - сватання - сват (пестливі - сватко, сватонько, сватуньо, сваток, сватонок - про старосту у весільному обряді; звідси - засилати (посилати, слати, присилати) сватів (старостів); також так звуть батька або родича одного з подружжя щодо батьків або родичів другого) - сваха, свашка (пестливі - свашечка, свашенька - про жінку, що порядкує на весіллі або займається сватанням; також так звуть матір або родичку одного з подружжя щодо батьків або родичів другого - "Кожній свашці по ковбасці" (приказка) - сватач (пестливе - сватаченько - про нареченого, жениха - "Ой надійшли сватаченьки попід береженьки, я гадала, що до мене, та вмила ніженьки" (пісня) - сватьба (про всіх учасників весільного обряду; звідси - свайба, свальба, тобто весілля).

Рушниками вбирали молоду та її дружок (дівчат, які на запрошення молодої брали участь у весільному обряді; пестливі - дружечки, друженьки), а найкращими пов'язували старшу дружку, боярина (шафера на весіллі; пестливі - бояронько, боярочко) та дружкá (розпорядника на весіллі; пестливі - друженько, дружонько).

Подарункові рушники клали на тарілку і подавали дружкові, піддружому (помічникові дружка) і старостам. При цьому дружко вигукував: "Старости, пани підстарости! Благословіть молодих вивести з хати на двір погуляти". Мудре (часом жартівливо-уїдливе) народне наставляння (влучне слово) не обійшло і нових шлюбних родичів (сватів, дружка, піддружих): "Одчиняйте сватам хату, друженькам пивницю".

Рушник виступав провісником, освячувачем, а отже, символом щасливого родинного життя. Не випадково українська фразеологія фіксує практично всі основні кроки до шлюбу саме через ключове слово "рушник" - готувати (дбати) рушники (мати та її дочка заздалегідь готуються до доччиного заміжжя, рушники ж - основна частина посагу, їх, як ми бачили вище, треба було дуже багато; отже, значення вислову - "готуватися заміж"); посилати (присилати) за рушниками (засилати старостів до дівчини та її батьків, просячи їхньої згоди на шлюб); подавати рушники (давати згоду на шлюб; якщо такої згоди не було, одна сторона давала (підносила) печеного гарбуза так жартівливо-уїдливо характеризували відмову дівчини, інша відповідно діставала (їла, куштувала) печеного гарбуза, тобто одержувала таку відповідь); брати рушники (одержувати згоду на одруження, сватати); побрати рушники (обопільно домовитися про майбутнє одруження, посвататися); - вернутися (повернутися) з рушниками (засватати, висватати наречену - як у пісні: "Думали вернутися з рушниками, але повернулися з гарбузами); ставати на рушник (на рушники) (брати шлюб, одружуватися).

Як бачимо, за словом, низкою споріднених слів, влучним народним висловом стоїть яскраве народне дійство, звичай, обряд. Слово спонукає до уяви, образу, символізуючи ту чи іншу народну традицію, характерну національну рису. Розмаїття слововживання збуджує словесну творчість, збагачуючи тим самим загальномовний словник. Слово-образ, слово-символ приваблює, спонукає до мислення, виховує дух, бо мова народна, за влучним висловом Панаса Мирного, - "вираз народної душі, народного світогляду"3. Через пізнання свого народу, через усвідомлення себе його часточкою ми зовсім інакше ставимося й до рідного слова - з любов'ю і повагою.

Оскільки декоративні та обрядові рушники відзначаються характерною вишивкою, слід згадати ще ряд однокореневих слів на позначення вишиваних чи гаптованих предметів: рукав (сорочки, кофтини, блузки), рукавиця (шкіряна, хутряна, вовняна, оздоблена візерунками), рукавички (з тканини, шкіри, вовни, простих ниток, також оздоблені візерунком). Усі ці предмети, включаючи рушник, об'єднує орнамент, тобто оздоблювальний візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів або стилізованих рослинних чи тваринних мотивів. Така стилізація у вишивці сприймається або предметно-наочно (як рушниковий орнамент), або національно-символічно (як український національний орнамент).

Синонімом до слова орнамент виступає лексема візерунок (пор. візуальний, віза, візаві, візир, візитер, візитка, візувати - всі ці слова об'єднує латинський корінь viso - "розглядаю"). Тим самим вишитий орнамент (візерунок, малюнок), розрахований передусім на зорове сприйняття, отже поєднання ліній, кольорів, тіней, фігур, символів, і має милувати око. А це можливо лише тоді, коли витримана певна система декоративних елементів, прикрас, якою є рушникова вишивка в її узагальненому вигляді. Її багатство спонукає до активізації спеціального мистецького словника, що породжує, зокрема, синонімічний ряд: орнамент - візерунок - малюнок - мереживо - декор - узор. Розмежуємо при цьому поняття мереживо і мережка. Останнє - також узор, але не на спеціальній оздоблювальній сітчастій тканині (яку й називають мережкою), а на місці висмикнутих із суцільної тканини ниток (на рушнику, сорочці, обрусі, серветці, вишиванці). Отже, лексеми мереживо (як виріб) і мережка (як спеціальний узор), хоч і однокореневі, є не синонімами, а радше паронімами.

Окремо варто розглянути типи вишивки (зокрема рушникової), бо кожний із них має свою назву4. Найпоширеніший - це "хрест" ("хрестик") та його різновид - "напівхрест" ("напівхрестик"), тобто спосіб вишивання перехресними стібками або такими, що мають форму половини хреста (хрестика). Далі "лиштва" - вишивка, коли стібки щільно прилягають один до одного, суцільно покриваючи узор; "гапт" ("гаптування") - вишивання шовковими, вкритими тонким шаром золота або срібла нитками різного ґатунку; "низь" - вишивання, при якому візерунок прокладається чорною або червоною ниткою зі споду, а вишивка виконується рештою кольорів з лиця. Взагалі українська вишивка багата технікою її виготовлення, багатий у цьому відношенні і спеціальний словник: "кучері", "стебнівка", "верхостьоб" ("верхоплут"), "зірочка", "клітка", "зерновий вивід", "соснівка", "сосонка". Кожне слово прозоро вказує на спосіб виконання того чи іншого рушникового орнаменту. Скажімо, "стебнівка" - різновид шва в художньому вишиванні, коли нитку кладуть рівними густими смужками (стібок щільно прилягає до стібка). Так званий "стебловий шов" - це шов стібками, що находять один на одного, утворюючи контури стебла. А ще шви "в гречку", "вівсом", "колосом", "серпом".

Різноманітна техніка вишивання пов'язана з багатством композиції виробу прикладного декоративного мистецтва (пор. композицію художнього твору), що є витонченою системою взаємозв'язку та розташування частин рушникового орнаменту, візерунка, малюнка. 

Для української рушникової композиції характерна рослинна і тваринна (ширше - аграрна) символіка. Що зображувалося на рушниках? З рослин та їхніх елементів - це калина, виноград, хміль, барвінок, мальва, мак, троянда, з тварин - переважно птахи - півні, орли, голуби (горлиці)5. Чому саме ці рослини і тварини бачимо на рушниках? Усі вони оспівані в народній творчості. Скажімо, мальва має ще синонімічну, поширену в Україні назву рожа (пестливі - роженька, роженочка): "Ішов милий гіронькою, мила під горою, зацвів милий роженькою, мила калиною" (пісня). Мальви (рожі) з давніх-давен служать декоративною рослиною, прикрашаючи сільське обійстя. Крім рожі культурної, є ще звана в народі собача (польова, дика) рожа. Рожу (мальву) не слід силувати з ружею. Так у народі називають троянду, яка має ще й іншу назву: панська (повна) рожа: "Ой у мене мила, як червона калина, А така хороша, як повна рожа" (пісня); "Ой ти, дівчино, повная роже!" (пісня). Гайовою рожею в народі здавна зовуть шипшину.

На рушнику не лише зображували квітки маку, але й у самій вишивці використовували спосіб, який називали "маком шити", тобто "шити дрібною строчкою" (асоціація з дрібним маковим зерном). Цей спосіб вишивання, очевидно, був не дуже популярним, бо недарма ж мовилося: "Як шитиме маком, то їстиме борщ з таком".

Не випадковою на рушнику є й барвінкова символіка. Згадаймо хоч би традиційні народні епітети зелений, хрещатий, крячастий барвінок ("Ой не стелися, хрещатий барвінку, та на крутій горі!") або порівняння: "Хлопець молодий, як барвінок". Звертаючись до коханого, милого, співали: "Ой ти, козаче, зелений барвінку, прийди до мене хоть у недільку". Барвінок у світиличній шаблі (меч у весільному обряді) означав душевну прихильність, приязнь. "Рвати барвінок" означало "йти на побачення з милим": "Пусти ж мене, мати, барвіночку рвати, а вже ж наші вороженьки полягали спати" (пісня). А скільки ніжності вкладає народ у пестливі назви барвінку: барвінонько, барвіночок, барвінчик, барвінчичок: "Дівчинонько, сіра утко, чи сватати хутко? Козаченьку, барвіночку, хоть і в неділочку" (пісня); "Та прийди до мене, хрещатий барвіночку!" (пісня).

Хмелева символіка також використовувалася як мотив рушникової вишивки, вид узору (його тоді називали ще "хмелем головатим").

Будь-яка символіка переростає у філософію, втілену в народному світогляді, в народній мудрості. Звідси символічний образ "дерево-життя", що переважає у рушниковій композиції (пор. з іншими традиційними народними образами "життя-ріка", "життя-дорога").

Народ ніколи не відокремлювався від природи, навпаки, усвідомлював себе її часткою, тому такими характерними є для фольклору, народних обрядів персоніфікації, по суті, ототожнення людини з довкіллям. Скажімо, "водити тополю" означає вид хороводу, коли особливим чином прибрану дівчину, що удає тополю, водять подруги селом і полем з відповідною піснею. Береза - не лише дерево, в народних обрядах це хлопець (дівчина), що обирається розпорядником під час вечорниць, співання колядок, а також кожен з них як заспівувач (соліст) хору. А скільки постало традиційних ніжних, пестливих звертань до близьких, коханих через посередництво реалій природи: голубе сизий, голубко сизокрила, моя ти горличко, дівчино-калино (-тополе, -вербиченько), козаче-соколе ("Ой куди ти од'їжджаєш, сизокрилий орле?" - пісня); типових народних порівнянь: дівчина, як квіточка (ягідка, роженька, калина, тополя, вишенька, горлиця), хлопець (козак), як явір (дубочок, орел, голуб).

Дерево у народному світосприйманні завжди уособлювало силу, стійкість, красу, міцність, а головне - вічність життя в тісному його єднанні (через коріння) з землею. Не випадково родовідне дерево - це символічне дерево, що відтворює розгалуження роду, сім'ї, родоводу. На рушнику деревна символіка вказує на торжество життя над смертю, на його вічний поклик, на зв'язок поколінь, а сам розгорнутий вишиваний рушник виступає надійним містком цього зв'язку.

Рушники завжди були багатством родини, і не лише матеріальним, а й духовним, оскільки це передусім родовідна пам'ять. Дбалися рушники кількома поколіннями, насамперед для дівочого посагу. І яке то було горе для дівчини, коли особиста доля не складалася і рушники залишалися без використання за прямим призначенням. Красномовним у зв'язку з цим є уривок з повісті І.Нечуя-Левицького "Дві московки": "Спродала Ганна, що було зайве в скрині... Нічого їй так не було жалко, як тих рушників. Повиймала з скрині, розіслала по всьому столі, розвішала на образах, на стінах, щоб хоча надивитися. А рушники все гарні, біло-біло убілені, повишивані орлами та червоним хмелем. Одійшла Ганна, підперла голову руками, оглядаючи рушники, згадала своє дівоцтво: - Рушники ви мої повишивані! Чи я вас не вбілила, що обдарила вами свою долю й недолю, своє щастя й безталання! Я вас пряла, ночей недосипала, білила вас в зеленому лузі під червоною калиною; вимочала вас, як соловейко почав щебетати. Давала я вас милому, а, знать, моя недоля тоді між старостами в хаті стояла! Рушники ви мої, шовком переткані! З вами я ждала свого милого, чорнобривого; розстеляла вас при повному місяці, щоб життя моє було ясне, як ясні зорі. Не продам я вас зроду-віку!"

Звернімо увагу на майстерність використання автором народної символізації рушника як дівочої долі (антонімічна пара доля - недоля), як дівочого щастя (антонімічна пара щастя - безталання); пор. традиційний образ "щастя-доля" і народнопісенну антитезу, закладену, скажімо, у словах: "Усім людям щастя, доля - мені ж безталання". Наведений уривок насичений народнопісенною образністю і символікою: зелений луг; червона калина; милий-чорнобривий; гарний милий, як місяць; життя ясне, як ясні зорі, пор.: "Та висип же, мила, високу могилу, Та посади, мила, червону калину" (пісня); "У зеленім темнім лузі червона калина" (пісня); "Ой не шуми, луже, зелений байраче" (пісня). Звернімо увагу на ті місця тексту, де передаються дії, пов'язані з готуванням і призначенням рушників: прясти полотно, білити (убілювати, вибілювати, вбілювати) полотно, розстеляти полотно при повному місяці, щоб милий був гарний (народна прикмета), вишивати рушники, ткати (перетикати) шовком (тобто робити на полях рушника в білому тлі поперечну кольорову смужку, що нагадує мережку), нарешті, подавати рушники.

На окрему увагу заслуговують кольори в рушниковій композиції, їх поєднання та символіка. Кольоропис на рушнику - не просто барвистість, пейзажний колорит - цей колорит національний, як відтворення через поєднання кольорів естетичних, мистецьких смаків народу, його світогляду, світосприймання, його духовного першопочатку. Колір - передусім забарвлення реалій природного середовища, барви рослинного і тваринного світу, їхня гра, переливи, буяння. Вони доступні, вони й таємничі (згадаймо хоч би суцвіття кольорів веселки, загадкової райдуги-дуги). Таємничість манила до себе, розбуджувала творчу уяву, що виливалася в образність. Переливи кольорів райдуги створювали легкий, веселий, радісний настрій. Адже не випадково лексеми "райдуга" і "радість" мають один корінь. Українська мова дає ще два яскравих синоніми до слова "райдуга" - веселиця і веселка.

Найчастіше в рушниковій вишивці представлені червоний і чорний кольори, їхнє поєднання вмотивоване не лише спектром райдуги. Спостережливий народ не міг не помітити природного взаємопереходу цих двох барв. Насиченість червоного кольору дає право сказати: "червоні, аж чорні троянди (вишні, гладіолуси, мальви)". Червоний жар, згасаючи, стає чорним вуглищем; червона кров, запікаючись, також стає чорною; літнє розжарене червоне сонце, ховаючись за горизонт, спричиняє настання темної (чорної) ночі, напр.: "Сонце заходило червоно, на вітер; на тлі вечірньої заграви чітко вимальовувався хутір Вишневий, кострище заходу поступово гасло. Із степу вже підкочувала густа і чорна, як вода у весняну ніч, темрява" (Г.Тютюнник).

Сама природа, створюючи контраст між червоним і чорним, разом з тим поєднує їх. Червоним деревом називають породу цінних, переважно тропічних дерев з червонуватою або коричневою деревиною, саму деревину цих порід (наприклад червоної вільхи, що використовується для виготовлення меблів вищої якості), а також вироби з неї. Цінною деревиною з деяких порід тропічних дерев є й чорне дерево (темного кольору), що використовується для виготовлення меблів і духових музичних інструментів. Пор. також: червона ікра (ікра лососевих риб) - чорна ікра (ікра осетрових риб); червоний перець (рослина з плодами у вигляді червоних стручків, а також плід цієї рослини, гостропекучий на смак) - чорний перець (рослина з плодами у вигляді чорного горошку, а також плоди цієї рослини).

Контраст червоного і чорного в народній естетиці став ознакою фізичної краси: пор. типові народнопоетичні епітети: червоні щоки (губи) - чорні брови (очі) та усталені народні порівняльні звороти: червоний, мов рак - чорний, як сім галок (як смоль) (а також підсилення сприйняття чорного через порівняння - чорніше чорної ночі, чорніший чорної землі), напр.: "В неділю пополудні приходили до баби всі невістки з внуками. Такі чорнобриві, як гвоздики, такі червоні, як калина" (В.Стефаник); "Чорні брови маю, та й не оженюся" (пісня); "Очі чорні, як терночок" (пісня). Народнопоетичні епітети та порівняння цим не вичерпуються. Наведемо найтиповіші з них: червона калина ("Пишається над водою червона калина" - Т.Шевченко), червоне сонце ("Сонечко вранішнє, золотеньке, червоненьке, так осяяло все" - А.Тесленко), червона заграва, червоні чоботи ("Сходила до його Немидора ніби по східцях, в стрічках та квітах, в червоних чоботях" - І.Нечуй-Левицький), чорна земля ("Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, барвінком укрила" - Т.Шевченко), чорна могила ("Поховали Галю і чорну над нею могилу насипали" - Марко Вовчок), чорний крук ("чорним круком літати, падати, кружляти"), чорний, як жук ("чорна, як жук, дівчина" - Леся Українка), чорний, як сажа ("чорна, як сажа, сорочка" - І.Нечуй-Левицький), чорний, як циган ("чорний, як циган, Варчук" - М.Стельмах).

До речі, і червоний і чорний кольори мають цілий ряд відтінків (зокрема й через предметні порівняння), що також відбилося в рушниковому декорі, пор. ясно-червоний, світло-червоний, темно-червоний, червоно-димчастий, багряний, маковий, малиновий, малиново-червоний, вишневий, калиновий, рубіновий, кумачевий, буряковий, кривавий, криваво-червоний, червоний, як кров (мак, вишня, жар, буряк, редька, ягода, вогонь, мальва, рожа, рак, малина, полум'я) - вугільно-чорний, смоляно-чорний, землисто-чорний, чорно-багряний, чорно-бурий, чорний, як смола (смоль, дьоготь, вакса, сажа, терен, жук, чобіт, циган, ніч, земля, ворон, галка).

За народним повір'ям, червона барва означає кохання й милосердя. Звернімо увагу, як образно про це сказав Василь Стус у таких поетичних рядках: "Тільки скажи "люблю", Одне-єдине, кругле, вологе, соковите, Як плід біля вишневої кісточки, Червоне слово". Мабуть, тому в національному святечному молодіжному вбранні, зокрема й у весільному, так виразно виступає червоний колір як ознака святковості й очікуваного щастя, а червона троянда стала традиційним символом кохання. Очевидно, не випадково й червоний хрест символізує милосердя.

Разом з тим людина - вразлива істота, її життєва стежка встелена не лише трояндами, а й терном, супроводжує її не лише радість, а й горе, не лише щастя, а й нещастя. І якщо перше - це сонячний день, надія, то друге - чорна ніч, безнадія, звідси чорна туга, чорна доля, чорні думки, чорна жура, чорна гризота, чорна безнадія, чорний жах, чорне горе, чорна година, чорний день, чорна смерть (чума), чорна хвороба (падуча), чорна віспа.

Одвічна боротьба добра зі злом, справедливості з несправедливістю, постійне соціальне протистояння обділених долею її обранців окреслили відповідну функціональну роль чорному кольору, пор. чорна злість, чорна невдячність, чорна душа, чорне діло, чорна пляма, чорна сила (нечиста сила), чорне слово (брутальна лайка), чорна меланхолія (фізичний і психічний стан людини), чорні злидні, чорна кістка (люди не дворянського походження), чорні люди (чорносошні селяни, що жили на так званих чорних, тобто державних, землях), чорна книга (книга провин у старій школі), чорні сотні (карні загони царської Росії), чорні списки (списки людей, приречених на розправу).

Про тих, хто має чорну душу, народ говорить "Руки білі, а сумління чорне", а про тих, хто чомусь посварився: "Чорна кішка пробігла (чорний кіт пробіг) поміж (між) ними". Однокореневими є слова чорний і чернь. Останнє спочатку означало лише чорний колір, напр.: "Що в черницях добре жити, Легко ділечко робити, Тільки, ненько, досадненько, що в черні ходити" (пісня). Пізніше слово соціально переосмислилося як зневажлива назва простого народу, низів суспільства, а також нейтральна назва рядових представників якого-небудь громадського середовища, суспільної верстви. Саме останнє й прояснює назву "чорна рада", бо мається на увазі відома в українській історії загальна козацька рада, скликана 1663 р. поблизу Ніжина для обрання гетьмана Лівобережної України, в якій взяли участь селянство і міська біднота (чернь). Цій історичній події і присвячує П.Куліш однойменний роман.

Проста людина, щоб існувати, повинна була тяжко працювати. Недарма про таку працю в народі кажуть: "Працює, як чорний віл". Боротьба за справедливість не обходилася також без крові, згадаймо Т.Шевченка: "Ой чого ти почорніло, Зеленеє поле? - Почорніло я од крові За вольную волю..."

Таким чином, у червоно-чорній (на білому тлі) рушниковій вишивці (на чому ми зосередили основну увагу) відтворено світовідчуття й світосприймання народу, що виявляються передусім у символізації контрастів природи, особистого та соціального життя людини. Сам рушник як назва предмета побуту (довгастий шматок тканини певного призначення) у народній свідомості й у мові як її продукті переростає в слово-образ і, зрештою, в слово-символ (родинний і національний оберіг).

Реклама



Джерело: http://forum.proua.com/index.php?showtopic=3420
Категорія: Етнографія | Додав: Zorjanka (31.10.2009)
Переглядів: 4909 | Теги: рушник, орнаменти | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

avatar
Профіль
Вівторок, 21.11.2017  00:10
no_avatar
Гость,
ми раді вас бачити.

Мій профільВи зайшли як: Гость
ГрупаГрупа: Незнайомець
ЖінкаЧоловікСтать:
Зареєстрований на сайтіНа сайті: днів
користувачТи користувач №
Особисті повідомленняОсобистих повідомлень:
Ваш IРВаш IР: 54.224.187.45
БраузерБраузер:

Додати:


Додати зображення Додати статтю Додати новину Інформація про додавання Вихід
© Зоряна Слава Україні! Героям Слава! 2017
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Вгору