А то хватай куме в міх. (як прийде літо, а до сіна граблів нема).
Весна каже: “я уроджу”; осінь каже: “а я подивлюся”.
Вівсяниця, просяниця — все то товарові користь.
Він не тільки не молочений, і на тік неволочений (пропав хліб).
Давай нивці, то і нивка дасть.
Дай Боже, на сіно гній, на скот лій, а хазяїну на здоров’я (приговорюють, як сіно привезуть для скоту).– На скотину лій, а на сіно гній.– На скотину лойок, а на нивку гнойок, а на мою спинку, верни Боже силку.
Де оре сошка, там хліба трошка.
Жито красується.—… цвіте.
Жито, як стіна.
З гречки і проса — каша і паша.
Коли побив бич, то став могорич.
Коли ся риба ловить, тоді хліб НІ родить.
Коли цвіте біб, тоді тяжко за хліб; а ях мак, то вже не так.
Кукіль — то полевого дідька робота.
Лапала, лапала і дитина плакала: налапала копу, без сорока снопів.– … зараня до дому прийшла, ледве двері найшла.– … і дитина плакала: налапала двадцять без сімнадцять, три від дороги украдено, (рідке жала).
Ляцька борода (трава, що косячи, не захоплюють косою — “грива”).
Ми собачу долю їмо, а колись колос ішов аж до землі.
Між дорогами орати — так як на печі.
молотиться, то і в хаті колотиться.
На новосілля берись, а за чепігу держись.
На свободу берися, а хліба держися.
Надія в Бозі, коли хліб в стозі.
Нам Бога не йти позивати, як хліб родити.
Нема над ремесло, як леміш та чересло.
Нещасливість світа — збавилося літа; прийшла зима, то й хліба нема.
Нивко, нивко! верни мою силку.
Пашня в полі, як лава.
Пісок не родить, та з хліба не зводить.
Просо вітру боїться, а дощев: кланяється.
Рання сійба хоч не вродить, то і з хліба не зводить.
Роди Боже і на трудящого, і на крадючого.
Сніп на сто кіп, а хазяїну на сто літ.– Поміг Бог нажати сніп: коли б Бог поміг нажати сто кіп, а господареві на сто літ. (кажуть нажавши перший сніп, вийшовши вперше жати).
Стебло, стебло кличе (рідке).
Так рідко посходив (часник), наче нечистий кіллям потикав.
Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив.
У хліба ноги коротенькі; а як побіжиш, то і довгими не наженеш, (кажуть, прибігши до кого хліба позичати).
Укинь мене в болото, а я тебе вберу в золото, (ніби ячмінь так примовляє, як його сіють; тому його і сіють скоро сніг з землі).– Топчи мене в болото, то я буду ях золото.– Казав ячмінь: кинь мене в грязь, то будеш князь”.– Кинь мене в кал, я одіну тебе в жупан.
Умирати збирайся, а хліб сій.
Умирати збирайся, а хліба держися.
Усатий ячмінь.
Усе теє пригодиться, що на полі корениться.
Хліб є все — роги і ноги.
Хліб і на ноги поставить і з ніг звалить.
Хліб їдж, і коло хліба ходи, і хліб роби (щоб було у тебе).
Хліб роби, хліб і їдж.
Хліб розбирає, хто його не має.
Хліб святий усьому голова.
Хліб святий — дар Божий: карай нас Боже, ним до віку.
Хліб убирає, хто його має.
Хліб усьому голова.
Хоч покотись, усюди голо.
Хто має, то нехай збирає; а хто не має, то нехай заробляє (про хліб літнього часу).
Чекайте ціпи, прийде на вас осінь!
Швидше жніть до обніжка, там стоїть пирогів діжка.– … та й до борозни, бо і там пироги.
Як будуть ріжки, будеш їсти пиріжки; а як уродить метлиця, то буде й хліб сниться.– Як є в хлібі ріжки, будеш їсти пиріжки, будуть і пиріжки.
Як в житі кукіль, то хлібові покій; а як звонець, то йому конець.
Як діждемо літа то нажнемо жита, поставимо в копи та вдаримо в гопи.
Як жито в оборозі, то надія в Бозі.
Як на току молотиться, то і в хаті не колотиться; а як в стодолі не
Як не буде густо, то й не буде пусто.
Як уродить в житі метелиця, так буде хліб і паляниця; а як уродить житець, так і хлібу конець.
Як хліб буде, то і все буде.
Як ще Господь колосом наллє.
