Восени, коли листя ось-ось починало жовтіти, і перелітні птахи готувалися до дальнього польоту, коли вечорами починало холоднішати, і день був коротший ночі, тесляр Себастьян відправився в ліс. Сам же він був бідним і з родиною ледве жили на шматок хліба. Хата його була вже старенькою, вся в щілинах, немов сарай. Сім’я була велика: він з жінкою і шестеро дівчаток. Мужик він у родині був один. І обов’язок годувати й утримувати її висів на ньому одному. Хоч в бідноті і в злиднях, але жили дружно. Господарства у них не було, тому дружина займалася тільки по будинку. Дівчатка його добре вміли вишивати, і вишивали на замовлення килими та одежинку шили. Себастьян ж крутився, як білка в колесі, і кожен день метався і метушився, де б підробити.
Вчора його сусід, священик отець Сергій, попросив його сходити в ліс по дрова і дав йому в подяку срібний рубль. Себастьян з радістю погодився і на світанку вирушив у ліс. Він узяв топірець, сусідську конячку запріг у віз і вирушив у глушину лісу, де росли маленькі ялиночки. Накидавши повний віз дров, він рушив назад додому, але сам, на превеликий свій подив, заблукав. Начебто дорогу знав, як п’ять пальців, але дійти до будинку ніяк не міг. Немов лісовик поплутав. Злякався мужик. Молитися став. Все не те, все одно збивався з дороги. Кінь теж був в розгубленості, немов не бачив цих місць. Починало вже темніти. День швидко змінився ніччю, і на небі показалися зірки.
Довго Себастьян бродив по лісу і вийшов на болото. За очеретами чітко чувся дівочий голос і сміх. Мужичок прислухався. Сміх лунав голосно і дуже весело. Себастьян тихо підійшов до очеретів, розсунув їх і побачив на березі болота двох русалок. Вони про щось весело розмовляли під місячним світлом і голосно сміялися на все болото. Мужик від здивування роззявив рота.
– Цур мене, цур мене … – з переляку перехрестив він їх.
Русалки, углядівши дивного гостя, пірнули під воду. Мужик кинувся до коня, але той встав, як укопаний, і нікуди не хотів йти. Немов його хтось тримав. Себастьян прислухався. З болота почулася тиха приємна мелодія. Він знову розсунув очерети й побачив гарну дівчину в білому сарафані і з флейтою в руках. У повітрі пурхали схожі на метеликів феї. Вони кружляли парами і танцювали під мелодію. По воді теж бігали і танцювали маленькі чоловічки, немов водомірки, і теж парами. Але ось з’явилася жаба, тільки вона була не зеленою, як всі жаби, а скоріше помаранчевою і заспівала людським голосом про те, як чудово жити на болоті. Все скрізь сяяло маленькими вогниками, грала чудова музика. Так чудово відбивалося місячне світло у воді. Дув слабкий теплий вітерець.
– Що за чортове болото? – Напівголосно промовив Себастьян. Його почули, і всі кудись швидко зникли.
– Там, там, нагорі! – Чулись жалісні дитячі голоси з-під води.
Знявся вітер, вода стала виходити з берегів, і з болота виринув величезний, товстий, бородатий чорт.
– Що ж ти, Себастьян, танцюристів моїх лякаєш?
– Та я якось не хотів. Воно саме так вийшло, – знизав плечима той. – А хто ти? Звідки ти мене знаєш?
– Я Аір, болотний король. А ти Себастьян, тесляр. Я все про всіх знаю, хто приходить до мене в гості.
З води випірнув оброслий, волосатий мужик і звернувся до біса:
– Ну, що, пішли?
– Розумієш, Себастьян, – сказав мужику Аір, – ми ось з Лісовиком на тебе в дурня граємо. Виграє він у мене, ти повернешся додому, а ні, залишишся у мене.
– Як так, я не згоден, – розгубився мужик.
– Та хто ж тебе буде питати, Себастьян, – посміхнувся йому чорт. – Програю, підеш з мішком золота, а виграю, будеш мішок золота в мене відпрацьовувати. Поки ми граємо, ти не зможеш вийти з лісу.
Аїр з Лісовиком занурилися під воду. Злякався Себастьян, взяв коня за вуздечку і кинувся бігти з болота. Довго бродив по лісу, все ніяк не міг знайти дорогу і нарешті вийшов. Розповів він дружині, що з ним сталося, та тільки та не повірила. А під ранок постукали Себастьяну у двері. Вийшов він на вулицю і побачив чортеня.
– Чого дивишся, приймай подарунок, – сказав той і штовхнув копитом мішок із золотом.
– Програв Аїр? – Зрадів мужик.
– А ти як думаєш, чому ти до дому дійшов, – відповіло йому чортеня і зникло.
З тих пір Себастьян зажили з родиною добре, будинок побудували, господарством обзавелися. А звідки раптом гроші з’явилися, Себастьян нікому не говорив. Що толку говорити, все одно не повірять. Тільки з тих пір він в ліс ні ногою, адже тесля він, а не лісничий.