Билися козаки за волю, за рідну країну. І був серед них Іван – козак. Дуже гарно грав на сопілці хлопець. Одного разу смертельно поранили його в бою.
Скликав він друзів і попросив: “Побратими, в чистім полі насипте могилу.
Скликав він друзів і попросив: “Побратими, в чистім полі насипте могилу.
Посадіть в головах червону калину: “Будуть птахи пролітать калиноньку їсти, Будуть мені приносити від родини вісті”.
Поховали козаки Івана і встромили у головах сопілку. Прилітали пташки, приходила старенька ненька – плакати над могилою сина. Від сліз її проросла калинова сопілка – виріс гарний кущ.
Навесні нагадував він Івану наречену, восени – рідну матінку.