Одна жінка вдень жила зі своєю сім’єю, а на ніч віддалялася у вербу. Аж ось про це дізнався чоловік, узяв та й зрубав вербу, -тоді жінка померла, і тільки материнська любов продовжувала жити.
Зроблена з неї колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, зробив собі сопілку з пагінців верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком як рідна мати.