Як відомо, основою народного календаря, на відміну від астрономічного, чи елітарного, був вегетаційний рік. Серед сучасних церковних дат, точкою відліку зимового циклу є день Введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня). З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). До Введення дівчата та молодиці повинні були закінчити тіпати чи терти льон і коноплі. Хто не впорається вчасно з цією роботою, накличе влітку «бурю на поля», а на себе – зневагу людей. Існувало повір’я, що в цей день надзвичайно активною є різна «нечиста сила», особливо відьми, які можуть чаклунськими діями відібрати молоко у корів. Введення в народі ще називали «Видінням». Це зумовлено народним віруванням, згідно з якими Бог у цей день відпускає душі померлих подивитися на своє тіло.
З днем пам’яті великомучениці Катерини (7 грудня) пов’язувалися звичаї «кликати Долю», ворожити на щасливе заміжжя. Робили це переважно дівчата. Вони сходилися до однієї з хат чи до хати, де зимовими вечорами влаштовувались вечорниці. Багато ворожінь на щасливе заміжжя долучалося і до дня пам’яті апостола Андрія Первозваного (13 грудня).
Різними обрядовими дійствами відзначали в народі церковні свята пророка Наума (14 грудня), мучениці Варвари (17 грудня), преподобного Сави (18 грудня), Миколи Чудотворця (19 грудня), святої Анни (22 грудня). Те, що у Введенні чи наступних святах зимового циклу виражено лиш у зародку, найповніше розкривається в обрядових дійствах, пов’язаних з Різдвяними святами. До Різдва готувалися заздалегідь – ще від дня Спиридона (25 грудня). Мили і прибирали в хатах, упорядковували в хлівах, білили, прали, заготовляли дрова і корм для худоби. Уранці 6 січня господар або господиня (залежно від місцевості) розкладали в печі вогонь дровами, які відкладали по одному поліну щоденно, починаючи від дня Спиридона.
Вечір під Новий рік (13 січня) називали «другою колядою», або «Щедрим вечором», або «щедрухою». Очевидно, «Щедрим» його вважали через те, що до вечері під Новий рік подавали більше м’ясних страв, яких не вживали на Святвечір. За ці вітання щедрувальників щедро обдаровували. Уранці на Новий рік (день, присвячений Василію Великому) ходили по хатах «посівальники». З водою пов’язані обряди, приурочені до дня Богоявления, Йордану, або Водохрещ (19 січня), як називали цей день у народі. Після ранкового урочистого богослужіння в церкві процесія вирушала до річки чи водоймища. Місце водосвяття прикрашали ялинками. Тут попередньо прорубували ополонки, ставили з криги хрест. Під час відправи дехто вмивався водою.
У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч – проводи. Зустріччю предків починалися найважливіші зимові свята (Свят-вечір), а закінчувались проводами (Водохрещ ). Недаремно всі вечори поміж цими двома датами вважалися в народі і святими, і страшними. Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги. З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.
Отже, з-поміж усіх церковних дат, які припадали на зимову пору, найважливіше значення мав період від Свят-вечора до Водохрещ. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток. Переважна більшість із них була спрямована на вшанування покійних предків
Використана література
1. Обрядовість зимового циклу // Українське народознавство : навч. посібник / за ред. С.П. Павлюка. – К., 2006. – С. 122-132.
2. Українське народознавство : навч. посібник / за ред. С.П. Павлюка ; передм. М.Г.Жулинського. – 3-тє вид., випр. – К. : Знання, 2006. – 568 с.