Аршин на піджак, а два — на латки.
Біда — дурному родичка.
Біда на біді їде, бідою поганяє.
Біда плаче, біда скаче, біда й пісеньку співа.
Біда ходить не одна, а із собою ще й горе водить.
Біда ходить не по дереві, а по людях.
Біда, як Велика слобода, а людей нема.
Біда, як іде до кого в гості, то з собою й злидні бере.
Біди й возом не об’їдеш.
Від біди й конем не втечеш.
Від вовка тікав, а натрапив на ведмедя.
Від горя — хворість; від хворості — смерть.
Гарно тому жить, кому немає про що тужить.
Горе — що море: ні перепливти, ні випить.
Горем горюй, а руками воюй.
Горя не заїдають, а запити можна.
Де біда не була, а до нас прийшла.
Де має бути біда, там її не минеш.
Звались тільки з ніг, а за кулаками діло не стане.
І сам тоне й других топить.
Із вогню та в полум’я.
Купив дуду на свою біду, став дуть, аж сльози йдуть.
Купив лихо за свої гроші.
Люди не чорти: не втечуть від біди.
Морських топить море, а сухопутних душить горе.
На кого чорт, на того й люди.
Набрався, як вівця реп’яхів.
Не шукай лиха, воно тебе само знайде.
Од біди тікав, та на другу натрапив.
Пішло діло на лад, що й сам йому рад.
По горе не треба йти за море, його й дома вистачає.
Розбився глечик, прощай вода — пропади моя біда.
Ти од горя за річку, а воно вже на тім боці тебе виглядає.
Ти од горя, а воно тобі назустріч.
Ти од його спиною, а воно тебе рилом.
То не біда, що в житі лобода; ото біди, що ні жита, ні лободи.
Тут поневолі будеш чухати потилицю.
У гіркої біди нема солодкої їди.
Ударив бобра — не видать добра.
Хотів минути пень, а наїхав на колоду.
Хто біди боїться, тому вона родич.
Хто горя не бачив, той щастя не зазнає.
Чоловік — не камінь: терпить, терпить та й лусне.
Чують, як пісні співаєм, а не чують, як вовками виємо.