Руслані Лижичко
( силуети з Майдану)
Твоя країна нині біла-біла
І чиста-чиста, випав перший сніг.
А ти – стоїш. Ти – вистоїш.Ти – сміла!
Сніжинки, а не квіти падають до ніг.
“Іще не вмерла! І не вмре ніколи!”
Вже не співаєш, а наказуєш їй жить,
Бо віра помережана із болем
Над Києвом, як правдонька летить.
Вони б хотіли вбить тебе, як Жанну.
Як Жанну д’Арк, щоб не звучав твій спів
Ці інквізитори Вкраїнського Майдану,
Оті “свої”, що гірші ворогів.
Бояться, як кати в Руані…
Й тебе б на плаху повели
За пісню, що летить вже на світанні:
“Вставай, народе! Волю не проспи.”
Вони аж марять, щоб захрип твій голос,
Бо чистий, як Карпатське джерело.
Та він дзвенить, як небо й стиглий колос,
Та він звучить безувірам на зло.
Русланонько, Русланочко. Руслана,
Співай, борись, бо Київ не Руан.
Ти нині наша українська Жанна,
Та на судилище не дасть тебе Майдан.
Твоя країна нині біла-біла.
На кров упав чистенький сніг.
Ти – України пісня сміла.
Ти пісня, що не падає до ніг.
Автор
©Оксана Максимишин-Корабель