Вже багато років серед істориків, краєзнавців і просто серед людей, закоханих у історію рідного краю киплять пристрасті щодо визначення часу заснування міста і походження його назви.
Першим у науковій літературі свою версію щодо походження назви поселення висловив російський вчений, професор Петербурзької Академії наук Василь Зуєв, який на початку жовтня 1781 р. відвідав Кривий Ріг. Він вважав, що назва поселення походить від мису злиття Інгульця і Саксагані:
«Имя рог здесь везде означает каменный мыс, который производит река или своею излучиной, или сходясь с другою; так здесь кривой рог не иное что значит, как мыс, вышедший между Саксаганом и Ингульцом, который река Саксагань обходит вокруг длиною на пять, а между двумя коленами перешейка не будет и четверти версты, а потому и называется Кривым рогом»
(«Путешественные записки Василя Зуева
от С.-Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году»
– С.-Петербург, 1787 г.).
Цієї версії притримувався і один з найвизначніших криворізьких істориків, доктор історичних наук П.Л. Варгатюк, і довгий час вона була офіційною для визначення походження назви міста.
Поряд з цією версією існували численні народні перекази, в яких назва міста виводилась від імені козака, що оселився у нашому краї. Час його появи – епоха козацтва, він оселився тут, бо вже не міг через вік та фізичні ушкодження козакувати. За професією – шинкар на прізвисько Ріг, а кривим названий через фізичний недолік – втрату ока або ж травму ноги.
Відомий криворізький краєзнавець Б. Кравець вважає, що засновником нашого міста був січовий козак Матвій Ріг, поранений у битві під Жовтими Водами (1648 р.). Отримавши рану ноги, він став непридатним до козакування і, оселившись у нашому краї, дав початок місту. Про заселення краю у козацькі часи свідчить і місцева пам’ятка природи – 300-річна груша, що знаходиться у приватній садибі по вул, Шмідта, 15 (Карнаватка).
Перша версія:
Давно це було, коли гриміла по Україні слава про Січ Запорозьку… На схилі літ хоробрий козак Ріг побудував для себе оселю якраз на тому місці, де Інгулець та Саксагань зливаються. Став потихеньку господарювати. І хто не їхав мимо, завертав до старого Рога. А оскільки в боях позбувся козак правого ока, прозвали його в народі Кривим. Бувало, повертались чумаки з Криму:
“А чи не заїхати нам до Кривого Рога, чи далі поїхати?”
Поважали чумаки Рога за гостинність, чуйність, відвертість, а ще за цікаві розповіді. Йшли роки, навколо хати козака почали з’являтися інші оселі. Згодом тут виросло село. Вже і козака Рога не стало, а назва так і лишилася – Кривий Ріг
У «Червоному гірнику» за 25.11.1989 р. опубліковано переказ «О Роговых», в якому наводиться інша версія: під час Полтавської битви (1709 р.) молодий майстер по залізу з Уралу Іван Рогов був поранений у ногу, після чого усе життя шкутильгав (став кривим). Оселившись на Криворіжжі, він почав працювати з залізом – плавити руду і виготовляти інструмент з заліза. Чумаки, з якими він торгував, і назвали його Кривим Рогом.
Друга версія:
За царювання Петра І на уральських заводах працювали майстри по залізу Рогови.
Молодший з них – Іван – через щось потрапив у немилість до заводовласника. Забрали його у солдати. На той час була війна з Швецією. Сміливо бився з чужинцями уралець, але в одній із сутичок наздогнала його ворожа куля.
Тяжко пораненого солдата підібрали місцеві хуторяни. Іван одужав, зміцнів, тільки перебита нога погано зрослася – так він і залишився кривим. Від своїх рятівників багато наслухався колишній солдат про запорозьких козаків. Захотілося і йому подивитись на вільну козаччину.
Вирушив він у дорогу, але ненадовго вистачило сил. А тут ще й осінні дощі почалися. Вирішив Іван зазимувати в одній з балок, де текла річка. Збудував домівку і став жити, полюючи дичину та збираючи різні ягоди. Одного разу натрапив Іван Рогов на залізну руду, що виходила на поверхню з надрічкових скель, і згадав про уральські заводи, про свою родину і своє ремесло. Невідомо, скільки минуло часу і як це йому вдалося, але закурів біля оселі чорнуватий димок – це залізних справ майстер почав плавити залізну руду…
Недалеко проходив чумацький шлях. Осі на чумацьких возах були дерев’яні, і Іван Рогов почав кувати та пропонувати чумакам залізні. Незабаром слава про ці осі рознеслася далеко, і якщо чумаки питали один одного, де той ставив залізні осі на віз, то чулося у відповідь: “Та в Кривого Рога”. Згодом біля хатинки майстра почали селитися запорожці. Поселення стало селом.
Ну, а назва так і лишилася – Кривий Ріг
Третя версія:
Було це ще за чумацьких часів. Возили чумаки сіль з Криму. Їх шлях пролягав повз маленьке мальовниче село, що стояло у балочці при злитті двох річок. Ніхто і назви його не знав. Село та село. Рідко коли завертали сюди. Та знайшовся один метикуватий господар і поставив при дорозі на в’їзді до села корчму…
Якось заїхала до нього велика чумацька валка підкріпитись, відпочити, віз відремонтувати. Зайшли до корчми. Господар зустрів їх гостинно. Звичайно, і без горілки не обійшлося. Але оскільки господар склянками ще не розжився, то частував чумаків з великого кривого баранячого рога. Обходив з рогом усіх, а сам на одну ногу припадав. Кривий, значить, був. Так сподобалось у нього чумакам, що кожного разу, проїжджаючи мимо, старший питав:
“А що, брати, заглянемо до Кривого?” А хтось з чумаків додавав: “Та й вип’ємо з рога”.
З того часу й повелося, що хто б не проїжджав повз село, той і казав: “Не завадило б заїхати до Кривого Рога”. Так і залишилася за селом назва – Кривий Ріг
Ще одна версія походження назви міста:
Нічого не було на цьому місці. Навкруги, скільки сягало око, простирався дикий степ. Шуміли на злитті двох річок дерева, захищаючи запорожців від татар. Дуже красиве місце було…
Якось перед заходом сонця навідався сюди козацький роз’їзд. Виїхали козаки на пагорб та й зупинились зачаровані. Сухе ковилля вогнем вигравало, вода в річках так сріблом виблискувала, що аж очі сліпило….
Стоять собі запорожці, очей відвести не можуть, аж поки один не звернув увагу на річки, які пробили собі шлях по балках:
– “Ви тільки подивіться, який ріг здоровий вийшов. Та й кривий же який!”
– “Кривий не кривий, а мені цей ріг до душі припав, давно вже, – каже другий, – я на це місце оком накинув. Оселятись тут думаю”.
І, наче не звертаючи уваги на здивовані погляди товаришів, додав:
– “Не ті вже роки, щоб бусурманів рубати. Не ті роки, щоб місяцями з коня не злазити”.
Так, бувало, як ідуть запорожці мимо, то й згадують тих, хто в тому Кривому Розі козакує. Так назва й закріпилася за козацьким зимівником…
Крім вищеназваних, ентузіасти-дослідники приводять і інші версії щодо походження назви міста. Так, засновник рудовидобутку на Криворіжжі, один з перших дослідників історії нашого краю О. Поль висловлював припущення щодо походження назви «Ріг» від скандинавського «рік» – «місто, укріплене поселення». До речі, Київську Русь скандинави називали «Ґардарікі» – «країна міст»). За версією дослідника, варяги, що прийшли на Русь з Рюриком; побудували на злитті Інгульця і Саксагані укріплене містечко, згодом зруйноване степовиками, але його назва залишилася у пам’яті місцевих жителів.
На жаль, дана версія не підтверджується даними науки і виникла, найвірогідніше, на основі зауконімії «ріг» – «рік».
Відомий російський вчений А. Асов, один з творців «нової науки», свідчить про існування слов’янського князя Криворога з роду Білояра, який у 580-х рр. під час воєн з Візантією на шляху у Тавриду побував у нашому краї, де на його честь було названо урочище. Ця версія ввійшла і до «Енциклопедії Криворіжжя», виданої у 2005 р. Безперечно, VI століття нашої ери – період розквіту слов’янської колонізації держави Антів, яка була суперником могутньої Візантії, але дослідження А.Асова не знаходять підтримки з боку офіційної науки.
Наш земляк В. Сиромятников виводить назву нашого міста з германського «Кріо рог» – «холодна скеля» і вважає, що першими колоністами у регіоні були германські племена, які заселили наш край 2,5 тис. років тому. Пізніше їх витіснили нові хазяї степу, але назва – у трансформованому вигляді – залишилася, згодом набувши поповнення, і походження переказів про козака Рога – лише спроба пояснити існуючий етнонім. «Холодною скелею» поселення назване через виходи мінералів на поверхню – ці скелі (МОДР та ін.) і під час спеки залишаються холодними.
Основні недоліки вищеприведених версій – брак наукової доказовості і відсутність археологічної аргументації. Але, з іншого боку, офіційна історія – не єдине джерело пізнання, і навіть визначні історики можуть помилятися.
Існує ще одна версія щодо походження назви міста. Як вважають науковці з інституту мовознавства ім. О. Потебні (Київ), назва міста походить від великого яру, названого Кривим. У Даному випадку «ріг» – місцевий відповідник терміну «яр» (аналог – Чорний Яр, Холодний Яр тощо). Саме ця прикметна особливість місцевості і дала назву поселенню.
Не слід відкидати і можливість існування іншої назви міста. Так, на Генеральній карті Новоросійської губернії за І778р, на місцї Кривого Рогу засвідчено існування поселення «Ногай-цопа». Можливо, це помилка укладачів, але, з іншого боку, ногайці (ногаї) – одна з татарських орд, що була вірною підданою Кримського ханства.
До 20-х рр. XX століття назва нашого міста офіційно писалася як «Кривой-Рог» (через дефіс), і лише пізніше набула теперішнього вигляду.
Також існує переказ, що у кінці ХІX початку XX століття у місті існувала ініціатива про перейменування Кривого Рогу у Золотий Ріг, оскільки регіон, що давав більш як 2/3 залізної руди Російської імперії, з огляду на мільйонні прибутки місцевих бізнесменів, воістину міг вважатися золотою місцевістю.
Отже, було зроблена спроба висвітити фактично усі існуючі на сьогодні версії щодо походження нашого міста і часу його заснування. Питання ж про те, ким був засновник Кривого Рогу – козак, шинкар, майстер-коваль і якої національності він був – досі відкрите. Найімовірніше, він усе-таки був українським козаком, до речі цьому не суперечить іверсія В. Зуєва. адже назву поселенню козаки могли дати, виходячи з назви географічного орієнтиру – кам’яного мису (рогу).
Матеріал на основі статей:
А. ЧУБЕНКО, ст. науковий співробітник Криворізького Історико-краєзнавчого музею
Та за матеріалами видання:
Комаров В.О. Історія Криворіжжя Дніпропетровськ: Січ, 1992