Жили собі в сусідньому селі два куми. Вони дуже дружили, усе разом ходили, допомагали при біді один одному.
Одного дня пішли вони сушити сіно на поле. Погода була добра, так що сіно гарно підсихало. Раптом один кум каже другому, що він іде додому, бо має якусь невідкладну справу. Другий кум відпустив його, але наказав:
— Тільки швидко повертайся, бо не дай, Боже, піде дощ та змочить сіно. А я поки що поїм.
Той пообіцяв, що скоро повернеться, та й пішов собі.
Кум, що залишився біля сіна, якраз розклався обідати. Але тут почало страшно блискати і гриміти, ніби тяжкими канонами бити. Страшні чорні хмари спустилися аж до землі.
Так і не встиг чолов’яга поїсти, бо почав звиватися біля сіна, як веретінник, намагався скласти сіно та накрити, аби його дощ не намочив. А кум із дому не йде та й не йде. Вже й дощ почав лити як з відра.
Розсердився той кум, що біля сіна був. Узяв зі злості ніж у руку та й кинув його високо в небо, у ті хмари чорні, бо нащо вони дощ пускають на сіно. Притому він ще й голосно лаявся. А той ніж полетів високо-високо у небо і назад на землю не впав.
Кум сіно згрібав, ховав од дощу, але було вже пізно. Більше як половина сіна залишилася не зібраною, дуже змокло і буря його розкидала. Кум собі, нарешті, дав спокій і, лаючись, пішов додому. А той, другий кум, того дня так і не показався.
Як пройшла ніч, знову обидва ті куми пішли сушити сіно. І той кум, що був коло сіна, бачить, що в його кума голова перев’язана. Але той про це нічого не каже. Не говорить він нічого і про те, чому не повернувся до сіна учора, коли йшов дощ.
Врешті кум, який був біля сіна, не втримався і став допитувати товариша, чому той не повернувся вчасно, і чому в нього перев’язана голова. Той спочатку у відповідь відмовчувався, а потім сказав:
— Я не міг прийти до сіна, бо мене віл побив рогами по голові, мало не вбив мене.
Мало-помалу ті два куми, що були старі добрі товариші, помирилися та й сушать собі сіно далі. Та от сіли вони обідати. Їли солонину з хлібом і водою запивали. І бачить той кум, котрого сіно змокло, що в його кума у руках той ніж, який вік кинув у дощові хмари і той не впав назад на землю. Це його дуже насторожило, тому він не стримався і спитав у кума:
— А звідкіль у тебе цей ніж?
Кум не знав, що й казати, і мовчав.
Так перший кум більше і не допитувався, бо здогадався, хто є причиною тому, що змокло його сіно. Більше він не хотів зі своїм кумом товаришувати. Не хотів його і за кума визнавати.
Але кажуть, що другий кум ні в чому не був винен. Він мусив так робити — літати в хмарах і пускати дощ на землю, бо був чорнокнижником.
