Було це тоді, коли Кармелюк із Сибіру повернувся. Пішов він на шлях, що веде до Летичева, засів у лісі біля дороги й сидить. Саме тоді неділя була і люди йшли до Летичева на ярмарок. Дивиться Кармелюк – іде одна бідно вбрана жінка. Вийшов він з лісу й питає:
– Не втомилась, молодице?
– Ой втомилась, чоловіче добрий, та ще й спина болить від панських гостинців.
– Яких же це гостинців?
– Та били нас; і вчора били, і позавчора. І мене, і чоловіка мого. Давай їм подать, та й годі. А де ж тих грошей взяти, коли й самим їсти ніщо і продати нема що. Оце взяла дві останні курки й несу до міста.
– Ти так рано йдеш, не боїшся, що Кармелюк з лісу вийде? Кажуть, що він знов об’явився.
– А чого ж мені боятися, чоловіче добрий? Нехай багаті бояться, пани нехай трусяться. Бідних Кармалюк не кривдить. О господи, пошли Кармелюка на нашого пана, щоб помстився за нас, бідних!
Жінка перехрестилася. Вона вже хотіла йти далі, але Кармалюк затримав її, вийняв з гаманця 100 карбованців і поклав у руку.
– Я знаю ваше село і вашого пана. Перекажеш йому, що я скоро до нього навідаюсь.
Жінка аж рота розкрила з дива. Вона вже здогадалась, що се Кармелюк. А той повернувся і пішов собі в ліс.
Пани тим часом пронюхали, що Кармелюк знов об’явився. Зібралися вони та й почали раду радити, як його впіймати.
Того ж вечора Кармелюк зібрав своїх хлопців і прийшов до пана. Заходять вони до покоїв, а пани як побачили – так ними й затрусило з переляку. Пов’язали панів і на конюшню повели, а там така лавка стояла, що пан клав мужиків сікти. Поклали зразу пана-господаря на лавку, і кожен дав йому по кілька різок. Так і других пошмагали.
А Кармелюк і каже:
– Оце вам ваші ж гостинці! Будете, пани, людей ображати!?
