Зібралися батько з сином і йдуть у поле косити. Косять вони, а по обіді виходить з лісу дівчина, взяла грабельки і розбиває перекоси. Вони не говорили до неї, а вона до них не говорила. Коли прийшов вечір, поїхали додому, а вона пішла собі в ліс. Приїхали додому та й розказують мамі, що якась дівчина була.
На другий день вийшли вони знов косити. Вийшла дівчина знов від’ним, вже рано, і цілий день розбивала сіно. Увечір вони поїхали додому, а вона – знов у ліс. Вони приїхали та й знов розказують мамі:
– Якась дівчина до нас виходить і до нас не говорить. Бере граблі і сіно громадить. А до обіду з нами не сідає. Коли ми сідаєм їсти, вона іде в ліс. А як ми пообідаєм, виходить знову.
А мама каже:
– Коли будете сідати до обіду, кличте і її: “Ходи з нами обідати”. Сідали вони до обіду й закликали її:
– Ходи з нами до обіду.
– Коли хочеш, то й піду.
Пообідала з ними і пішла далі сіно громадити. Увечір вони збираються додому, а вона пішла в ліс. Тоді мама синови каже:
– На тобі оцей гачник. Як сядете до обіду, кинеш на ню. Закликали вони її до обіду, сіли обідати, а він накинув на ню той гачник. А вона йому й каже:
– Коли так наважився, то піду з тобою.
Ввечір збираються йти додому, і вона з ними поїхала.
Стали вони обоє з тим хлопцем жити. Заболіла в него мама й померла. Вона плаче, нудьгує за мамою. А йому легше, що мама померла, бо він буде сам з жінкою. Народилася в них дитина, синок. Годували вони його, а хлопчик заслаб і помер. Коли його нарядили, батько зачав сильно плакати. А жінка наймила музику, привела до хати й гуляє. Радується, що він помер. Гуляє й співає.
Поховали сина, а він каже:
– Чого ти так робила? Моя мама була вже старенька і померла, і ти плакала за моєю мамою, нуждувала, сама не знала, що робити. А як наш синок помер, то я плакав, нудився, а ти собі привела музику й гуляла та співала.
А вона взяла весло і каже:
– Ходи зо мною. Подивишся, як твої мамі тяжко там. І подивишся, як там нашому синови.
Вийшли вони під ліс. Вона каже:
– Ставай на весло і дивися догори. От бачиш, як твоя мама там бідує?
Він дивиться, а там так людей багато і його мама там. У ямі в смолі, плаче, пищить. Хтіла би відти вилізти, а чорти все ґралями в тоту смолу її.
Тоді вона обернула весло другим боком і каже:
– Ану ставай на весло і дивись знов.
Він подивився, а його дитина в раю з діточками. Всякі квіти, пахощі, пташки співають. Краса! Тоді вона йому й каже:
– А тепер бувай здоров, я з тобою жити не буду. Піднеслася на тім весельці і полетіла.