Історія ляльки-мотанки

 Повертаючись до власних коренів , які здійснювалися за прадавніх часів нашими предками, відтворюючи Ляльку-мотанку, можно поринути у цікаву подорож минулого українського народу. Найдавніші прототипи іграшок знайдено в Україні під час археологічних розкопок поблизу м. Мізина на Чернігівщині. Палеологічні скульптурки жінок, тварин, птахів, вирізані із бивня мамонта і оздоблені геометричним орнаментом, вчені відносять до періоду, що існував понад 20 тис.р.тому.

Ляльки були знайдені в різних куточках планети: такі пам’ятки є в італійських, американських, африканських культурах в похованнях народів Кавказу. Вони відображали світ того народу до якового належали. Змінюється також матеріал. Скажімо, африканська лялька є кам’яною і дерев’яною, ляльки Давнього Греції зроблені з кістки. Українська лялька- мотанка була не просто іграшкою, а й оберегом, символізувала неперервний зв’язок між поколіннями. Вона створювалась шляхом намотування-накручування-зав’язування тканини і ниток.
 
В 20 столітті Український народ пережив непоправних людських втрат це війни, репресії, голодомори, депортації, штучне “перемішування” населення таким чином люди не мали змогу передати культурну спадщину своїм дітям і з часом мотанки себе віджили.
Досліджуючи історію створення Ляльки–Мотанки починаемо з відомого археолога Вікентій Хвойка, який в 1893 році біля селища Трипілля, вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву «Трипільська». Ця цивілізацією існувала понад шість тисяч років до н.е.
В ті часи на території України теж будували міста. Але в чотири рази більші за столицю шумерів, древній Вавилон! Знали письмо і варили пиво, на три тисячі років раніше, аніж у шумерів чи давніх єгиптян.
  З раннього періоду (перша половина V тис. до н.е.),. Проукраїнці вели власне господарство, обробляли землю, більшість сільськогосподарських культур того часу вирощується на нашій землі й до сьогодні, доглядали за худобою, займались полюванням, забезпечували себе всіма необхідними речами, мали мисливську та бойову зброю, виробляли гончарний посуд. Крім того, збереглися зразки унікального місто – та житлобудування (дво- триповерхові будівлі). Іноді протоміста мали населення близько 50 тисяч чоловік. Найбільшими Трипільськими поселеннями були протоміста в межиріччі Дніпра та Південного Бугу. Як показали розкопки, властивою особливістю селища трипільських часів було те, що житла в цьому селищі були розташовані по колу. Отже, середина селища становила вільну, незабудовану площу – це був майдан. Також знайдені зразки сільськогосподарського сонячного календаря, різних видів писемності та ткацьких ремесел.
  Найбільший інтерес Трипільської культури,становить те, що краще всього зберігалось в умовах того життя, це гончарство. Різні форми розписного посуду: глечики, миски, макітри, жертовні посудини у вигляді тварин , модельки трипільських хат, що знайдені під час розкопок, вказують, що хати розмальовувалися як ззовні, так і зсередини. Цей звичай, як відомо, зберігся і до наших часів. Але слід визнати, що 5 тисяч років тому, в III тисячолітті перед Різдвом, трипільці малювали свої хати естетично досконаліше й далеко барвистіше. Були знайдені біноклеподібні (спарені) посудини, які нагадують українські горщики-близнята а також керамічні писанки, орнамент яких найкраще простежуються на сучасних писанках. Знайдено величезну кількість глиняних фігурок жінок, що свідчить про розвинений культ та обожнювання жінки.

 

Трипільці започаткували для нащадків природні космогонічні моделі та світоглядні основи. На початку 20 століття, внаслідок археологічних розкопок під керівництвом В.Хвойки, був знайдений об’ємно-монументальний хрест. Він і досі залишається однією з таємничих і найцікавіших знахідок Трипільської археологічної культури. Можливо, в ті часи він міг бути оберегом, що застосовувався у магічних ритуалах. Саме ромбовидний символ з крапкою у центральній частині хреста вказує на імовірний зв’язок останього з культом поклоніння жінці та вшанування матері. 6000 років тому символ хреста міг уособлювати у собі стилізоване зображення жінки-матері.

Трипільська культура залишила величезну кількість жіночих статуеток, які мали, очевидно, культове значення і були уособленням плодючості і врожайності, на це вказує наявність у глині, з якої їх виготовлено, домішок зерен злаків або крупно змеленого борошна. Зображення Берегині – стилізованої жіночої фігурки з піднесеними для благословіння руками – і сьогодні можна зустріти на українських вишиванках і писанках.
  Матеріали з розкопок трипільських пам’яток свідчать, що ще на етапі раннього Трипілля населення приділяло значну увагу вихованню дитини. На поселення Лука-Врублівецька знайдено брязкальце , виготовлене з глини. Всередині брязкальця знаходилось 12 мініатюрних глиняних кульок. Крім брязкалець, майже на всіх трипільських поселеннях трапляються мініатюрні невеликі посудини вони імітують столову кераміку. Їхнє практичне застосування, особливо посудинок, можливе лише в ритуальних або виховних цілях, в першу чергу для виховання дітей. 

 

Брязкальце з житла  поселення Кліщів на Вінниччині. 

 Дитячі іграшки з поселення Кліщів на Вінниччині.

 

 

       На археологічних дослідженнях глиняних пам’яток, поселень, культових споруд, поховань, побутових речей, ми зможемо порівняти послання далеких пращурів з Лялькою-мотанкою. Я можу припустити, що якщо діти трипільської цивілізації мали іграшковий посуд то обов’язково мали бути ляльки і дитячі ігри такі як „дочки-матері”. Бо дитина сучасного світу чи минулого завжди повторює навколо себе дорослий світ.

  Лялька-мотанка є архетипом, адже із часу виникнення й до сьогодення зберегла багато значень. Лялька мотанка робится шляхом намотування ниток, вплітаючи в них сухі трави, квіти, зерна. Вона схожа на свою сестру, яка робилася з глини і в неї також додавали зерно, борошно або злаки. Трипільці вирощували льон, коноплі й було розвинене ткацтво. І до сих пір вважають що лялька зроблена з ниток льону або коноплі має сакральне значення.

В основі своєї голови лялька має трипільську скручену сваргу а також спіральну форму коловорот (трипільський знак). Світобачення наших пращурів пронизане прагненням до творчості, ладуванням навколишнього простору з допомогою універсальної символіки круговороту Всесвіту (концентричні кола в орнаментиці тарілок, кругове планування поселень) . Найдавніше зображення меандра (геометричний орнамент у вигляді безперервної ламаної лінії зі звивинами під прямим кутом), датоване 25 тис. до н. е., знайшли на прикрасах з мамонтового ікла в Мізині над Десною. Той самий меандровий орнамент — це базовий елемент української вишиванки, є головним ідентифікатором українців.

  Ще в 19-ому столітті в приданому дівчини в Україні обов’язково були присутні ляльки-мотанки, що, як давні божества, піклуються про добробут сім’ї. Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині.
  Кожна мати робила для своєї дитині ляльку, щоб та гралась. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Обличчя як такого у ляльки немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Тож можна припустити, що лялька-мотанка не має очей, бо, згідно із давньою архаїчною традицією, у них може влетіти дух живої істоти.
  Ляльку-мотанку молода жінка зберігала аж до появи первістка. Таку ляльку клали до колиски перед тим, як покласти туди дитятко. Також міфічна лялька-мотанка вважалась втіленням душі предків, заступницею проти злих чар.
  Іграшки з різних місцевостей України мали свій неповторний орнамент, вбрання: київський, волинський, буковинський, подільський, черкаський… Залежно від події робили різні ляльки великі та малі, для шлюбу, до народження дитинки, якщо ж їх робили діти, вони часто робили собі подружку і порадницю. Під час народних гулянь, як символ зими, солом’яну лялю спалюють наприкінці Масниці, із лялькою Мареною забавляються на Івана Купала а також вона робилася на Колодія. Ще у дохристиянські часи мотанка була посередником, оберегом між поколіннями тих, хто відійшов у вічність і ще ненародженими людьми.
  Міфологія, на відміну від історії, є універсальною формою моделювання світу. Трипільці започаткували для нащадків не тільки місця поселень, але й природні космогонічні моделі. Ці моделі матеріалізовані в розписах керамічних виробів , побудові селищ а також звичайної іграшки ляльки-мотанки.
Українська Лялька-мотанка розвиває духовний світ і пробуджує відчуття рідного коріння. Вона завжди була пов’язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточена дитячою турботою і увагою.