Церква вчить, щоб над тілом покійного був прочитаний Канон на відхід душі, а потім як можна довше читався Псалтир (дуже добре, якщо прочитати весь Псалтир, поки покійник у хаті). той, що покинув вас не вмер, його душа з вами й думає про вас. Вона близько, і їй не однаково, чи бачить вона своє тіло замороженим у ящику моргу або улюблених людей, що моляться біля тіла.
Час від часу просіть священика відслужити панахиду, особливо на 3, 9-й й 40-й день, а потім у кожну річницю смерті. Якщо ви молитеся ранком або ввечері, поминайте ваших померлих рідних.
Архієпископ Антоній Женевський пише: “Душа померлого в іншому світі сама не може, хоча б і хотіла, докорінно змінитися й почати нове життя, що зовсім відрізнялося б від її життя на землі… Для її зміни необхідна допомога ззовні”. Душа може бути спільником у наших молитвах за неї й може й повинна молитися разом з нами. Це допомагає їй очиститися й прискорить її розвиток. Вона може молитися й за нас, що живуть. Отець Сергій Булгаков пише: “Молитви діючі, ті що вмерли мають потребу в наших молитвах”.
Можливо, ви не вірите в дієвість молитви за померлих? Але подумайте про те, що вона їм потрібна й вони чекають її, поки ви отут сумніваєтеся. Є багато свідчень тому, що померлі є живим у їхніх снах або баченнях і просять молитися за них. Є повідомлення й у Житіях святих й у наш час, що говорять про те, що душа померлого після молитов і церковних служб за неї знаходила спокій.
Феофан Затворник умів послати слова розради не тільки вмираючим, але і їхнім родичам. Матері, що недавно похоронила дочку, він написав: “Милість Божа хай буде з вами. Плачте, плачте. У цьому немає нічого неприродного й грішного. Диво було б, якби мати не плакала по смерті дочки. Але при цьому треба знати міру: не вбиватися й не забувати тих понять про смерть й померлих, які даються нам християнством. Умерла. Не вона вмерла, а вмерло тіло; а вона жива, і так само живе, як і ми, тільки в іншому образі буття. Вона й до вас приходить і дивиться на вас. І треба думати, дивуватися, що ви плачете й убиваєтеся, коли їй краще. Той образ буття вищий нашого. Якби ви могли поговорити з нею віч-на-віч і попросити її знову ввійти в тіло, вона нізащо не погодилася б… Ну от і поплачте. Тільки всі трошки… Благослови вас, Господь, і утіши!” А чоловіку своєї сестри, що вмирала, він пише: “…Що судив Бог, тому треба скоритися… Вашій дружині потрібна допомога. От на те слід нам спрямувати всю увагу й всю любов до померлого Я думаю, самий дійсний показник любові вашої до покійного буде те, якщо ви із хвилини відходу душі поринете в молитву про неї в новому її стані й нових несподіваних потребах. Почавши так, безперестанку молиться Богові про допомогу їй, особливо впродовж шести тижнів та й далі… не забудьте робити так – от і любов! А занадто горювати й убиватися – мало має змісту”.
Молячись за померлих, ми говоримо: “Упокой, Господи, душу раба Твого“. А вірячи, що при нашій допомозі може молитися душа померлого, ми вимовляємо й інші слова: “Упокой, Господи, душу спочилого раба твого “. От ще дві короткі молитви за померлих: “Зі святими упокій, Христе, душу раба Твого (раби Твоєї), там де немає недуги, ні журби, ані зітхання, але безкінечне життя “. “Єдина чиста й непорочна Діво, Бога безсіменно породила, молися за спасіння душі його”. Можна молитися й своїми словами. Отці Церкви радять: “… Намагайся молитися глибоко, щиро, своїми словами… просто думайте про померлих, це допоможе і їм і тобі… розмовляй з ними в ім`я Боже…”
Також, існує таке молитовне правило як акафіст, зокрема, акафіст за померлого(их).
Ака́фіст — при богослужінні в церквах хвальна відправа з читанням і співами на честь Христа, Богородиці та окремих святих. Під час акафісту вимагалось обов’язково стояти, звідси й назва “акафіст” (грец. α — не, καθιςω — сідаю).
Акафісти складаються з 25 пісень: 13 кондаків і 12 ікосів («кондак» — коротка хвалебна пісня; «ікос» з грец. — велика пісня). Ікоси закінчуються вигуком «Радуйся», а кондаки — «Алилуйя» (з єврейської — «хваліть Бога»).
Акафіст за померлих християни читають також приватно в поминальні дні, чи щоденно в період до 9-го чи 40-го дня або до річниці.
На сайті “Зернятко” Ви знайдете акафіст за померлого тут.
Церква не випускає жодного випадку, де і коли можна звершити поминання за спочилих і вводить це поминання в схему і загального, і приватного Богослужіння, а також в домашню молитву.
Тут наведені правила, яких необхідно дотримуватися при смерті людини, її похованні і поминанні.
Наближення смерті. Останні часи померлого.
В більшості випадків перед смертю людина не в змозі потурбуватися про себе, тому обов’язок всякого віруючого – зробити все, щоб перехід в інший світ стався для померлого по християнському. Церква Христова проводжає своїх духовних дітей в загробне життя тайнами Сповіді, Єлеєпомазання і Причастям, для чого необхідно покликати до померлого священика.
В хвилини розлучення душі з тілом читаємо молільний канон. Він читається від імені людини, що помирає, і яка не може говорити.
Є ще один канон на вихід душі з тіла, коли людина довго мучиться і не може померти.
Великі страждання померлого спонукають посилити молитву за нього.
Цих два канони, на вихід душі з тіла у випадку, коли немає священика, можуть бути прочитані біля ліжка померлого кимось із рідних.
При виході душі із тіла
Після того, як душа людини покинула тіло, любов рідних і турбота про неї Церкви не закінчується.
Відразу після умивання тіла спочилого і одягання в похоронні одежі над ним читається Псалтир.
Послідування по виходу душі з тіла звичайно є коротшим від звичайного парастасу. Свята Церква вважає за необхідне вознести перше моління за померлого майже відразу по виході душі з тіла. Разом з тим Церква входить в положення оточуючих смертне ложе, які в останні моменти і останні години чи навіть дні перенесли дуже багато не тільки душевних, але і фізичних трудів по догляду за хворим. Так тепер вони тільки що трудилися, приготовляючи тіло спочилого. Треба дати відпочинок їхній душі і тілу! І Церква, як любляча і турботлива матір, перше необхідне, невід’ємне моління біля спочилого скорочує наскільки можливо. Якщо це послідування по якихось причинах не може бути звершене священиком, то воно повинно бути прочитаним читцем Псалтиря перед початком читання Псалтиря. Може також бути прочитана мирянином.
Канон за спочилого, який входить в послідування по виходу душі з тіла, бажано читати кожен день аж до поховання померлого. Цей канон читається кожен раз після прочитання всього Псалтиря над спочилим.
Читання Псалтиря
Моління по виході душі з тіла являється лише частиною цілого ряду молитвослів’я і піснеспівів, які продовжуються біля гробу спочилого майже безперервно до самого погребіння.
Відразу повинно читатися Святе Письмо: при гробі Священика – Святе Євангеліє, при гробі мирянина – Псалтир.
Читання Псалтиря на пам’ять про спочилих безперечно приносить їм велику втіху само по собі, як читання слова Божого, і як свідчення любові до них і пам’яті про них їх живих родичів. Приносить воно їм і велику користь, тому що приймається Господом, як приємна умилостивляюча жертва за очищення гріхів спочилих, так само, як приймається Ним взагалі всяка молитва, всяка добра справа.
Приготовлення тіла до погребіння
Християнська традиція приготовлення тіла до погребіння бере свій початок ще з перших часів християнства. Омиття тіла водою преобразує майбутнє воскресіння і стояння перед Богом в чистоті і невинності. При омиванні необхідно читати Трисвяте, або просто «Господи помилуй». Необхідно омивати все тіло теплою водою з милом. Тіло християнина одягають в новий чистий одяг. На спочилому невідмінно повинен бути натільний хрестик. Омите тіло кладуть на приготовлене для цього місце, лицем догори. Уста і очі померлого повинні бути закриті, руки зложені на грудях хрестом (права поверх лівої) в знак віри в розп’ятого Христа. В руки дають образок Спасителя або розп’яття.
Православні кладуть на чоло спочилого вінчик, який символізує вінець Царства Божого. На вінчику є зображення Спасителя з стоячими біля нього Богородицею і Іваном Хрестителем. Ці вінчики можна придбати в Церкві.
Під голову кладуть подушку, яку звичайно роблять з вати або сухої трави.
Тіло покривають білим полотном, або особливим похоронним покривалом з зображенням Господа І. Хр. на свідоцтво віри Церкви, що померлий чоловік – християнин знаходиться під захистом Животворящого Хреста Господнього. Таку пелену також часто можна придбати в міських Церквах.
Гріб за звичаєм кладуть посеред кімнати перед образами. Навколо нього запалюють свічки, якщо є можливість, то кладуть чотири підсвічники: один в голові, другий – біля ніг, а два – по боках. Разом вони утворюють хрест і символізують перехід спочилого в Царство істинного світла.
Всі ці правила повинні дотримуватися і в тому випадку, якщо тіло було віддано в морг.
Відспівування і поховання
Незадовго до виносу гробу з дому над тілом спочилого ще раз читається послідування по виході душі з тіла. Гріб виносять з дому ногами вперед, з співом Трисвятого. Цей спів означає, що померлий при житті вірив в Святу Тройцю і тепер переходить в Царство безтілесних духів, які оточують престіл Вседержителя, і постійно співають йому Трисвяту пісню.
В старовинні часи християни, які брали участь в процесії, несли запалені свічки.
По уставу, при внесенні тіла до Церкви, повинні дзвонити особливим похоронним дзвоном, який звіщає живим, що у них стало на одного брата менше, а цей дзвін служить прообразом трубного звуку Архангела, який люди почують в останній день світу і буде почутий в усіх куточках землі.
Могила християнина
З глибокої дохристиянської давнини йде звичай відмічати місце поховання насипанням над ним пагорба. Християнська Церква, перейнявши цей звичай, прикрашає могильний пагорб переможним знаменням нашого Спасителя – Святим Животворящим Хрестом. Хрест прийнято класти в ноги спочилого так, щоб розп’яття було повернуто до нього обличчя. Але в деяких місцях є звичай ставити Хрест біля голови.
Хрест над могилою християнина – це мовчазний проповідник блаженного безсмертя і воскресіння. Він знаменує віру християн в тому, що тіло спочилого знаходиться тут на землі, а душа – на небі, і що під хрестом знаходиться насіння, яке виросте для вічного життя в Царстві Божому.
Відспівування і похорон немовлят
Над хрещеними спочилими немовлятами звершується особливе відспівування, як над непорочними, безгрішними створіннями. Тут немає прохання про прощення гріхів спочилого, але є тільки прохання сподобити душу спочилого немовляти Царства Небесного, по обіцянці самого Господа.
Хоч немовля не вчинило ніяких подвигів християнства, але очистившись в тайні святого Хрещення від прабатьківського гріха, зробилося безневинним наслідником Царства Божого.
Цей чин переповнений утіхами сумних родичів, свідченням віри Церкви в те, що блаженні немовлята після свого відходу з цього життя стають молільниками за тих, що їх люблять і всіх, що живуть на землі.
Відспівування по цьому чину звершується над спочилими дітьми до семирічного віку.
Заочне відспівування
Бувають випадки, що людина-християнин була похована без християнського чину з тих чи інших причин. Тоді рідні чи близькі звертаються до священика, який і відспівує похороненого християнина «заочно». Після відспівування священик віддає рідним землю і прощальну молитву.
Землю необхідно хрестовидно розсипати на могилі, а вінчик і молитва або спалюється і розсипається, або закопується в могилі.
Якщо могила знаходиться дуже далеко або її взагалі немає, то можна віднести землю і розсипати на могилі рідних.
Заочне відспівування ще не похороненого християнина немає ніякої канонічної основи.
Про спалювання тіл спочилих (кремація)
Християнська Церква, яка прийняла від свого Засновника вчення про високу достойність людини, досить благоговійно відноситься до тіла людського. Тіло людини по вченню апостола Павла – це Храм Духа Святого, досконале Боже творіння.
З давніх часів в Християнській Церкві утвердилося благоговійне відношення до тіл спочилих. Тіла християн завжди віддавались землі з честю і належним вшануванням.
Але після революції 1917 року під впливом атеїстичної пропаганди почали спалювати тіла, причому спочатку – як глумління над спочилими, а вже потім – на законній основі.
Тепер кремація звершується з різних причин і, здебільшого, через заповіт спочилого.
Безумовно, це нововведення противне Християнській Церкві і явно противиться прекрасному, глибоко молитовному чину поховання (віддання землі) спочилих християн.
З християнської точки зору спалювання тіл не має жодних аргументів.
Хто не має права на християнський чин похорону
Залишаються без церковного похорону люди, які свідомо позбавили себе життя. Від них потрібно відрізняти людей, які позбавили себе життя з необачності (випадкове падіння з висоти, втоплення в воді, отруєні їжею і т.п.), тобто які не визнаються самогубцями.
Бувають випадки, коли самогубство звершується в стані гострого приступу душевного захворювання, офіційно підтвердженого медичними документами. Для того, щоби звершити церковний чин поховання людини, яка вчинила самогубство в несамовитому стані, її рідним необхідно отримати письмовий дозвіл правлячого єпископа, подавши йому прошення з медичним висновком.
В Церкві прийнято відносити до самогубців людей, які померли при розбої, тобто тих, які вчинили бандитський акт і померли від отриманих ран і пошкоджень. Жертви бандитського розбою сюди звичайно не відносяться.
Для того, щоби в священика не було ніякого сумніву в природній смерті спочилого, необхідно взяти з собою до Церкви свідоцтво про смерть. Неможливо відспівувати, як і неможливо звершувати будь-які церковні поминання нехрещених людей.
Церква не молиться і за тих, хто ціле життя відкидав її, не став її членом. Але обов’язок любові заставляє близьких рідних такої людини в домашній приватній молитві просити Бога про його помилування.
Відомо, що як райське блаженство, так і пекельні муки мають різні ступені, і молитва за нехрещених може якщо не позбавити їх від мук, то хоч зменшити чи послабити їх.
Поминання
Свята Церква, турбуючись про людину в земному житті, не покидає свої турботи про неї і після її смергі. Вона встановила особливі чини і молитвослів’я за померлими. Одна із заупокійних служб називається панахидою, яку звершує священик. Вона складається з моління про прощення гріхів і за упокій душ спочилих в Небесних оселях.
Поминальна трапеза
Благочестивий звичай за трапезою поминати спочилих відомий дуже давно. Християни і за поминальним столом повинні молитися за спочилих.
Зрозуміле бажання господарів посмачніше пригостити тих, що прийшли на поминки. Але якщо поминки припадають на пісні дні, то потрібно готувати тільки пісні страви. Якщо пам’ять спочилого випадає в будні дні Великого посту, то поминки переносяться на ближчу суботу або неділю. За столом потрібно вести благочестиві розмови, згадати спочилого, його добрі справи (звідси і назва – поминки).
Кутя в пам’ять спочилих
Для поминання спочилих існує особлива поминальна страва, яка називається кутею. В більшості випадків – це варена пшениця (або рис) змішана з медом, деколи добавляють солодкі фрукти (родзинки, чорнослив). За тлумаченням святих отців, кутя (коливо) має символічно – духовне значення. Людина як насіння, як пшениця, знову повстане з землі Божою силою і, як би прорісше насіння, буде приведена до Христа живою і досконалою. З іншої сторони, принесена кутя служить поминальною трапезою для тих, хто молиться за своїх родичів і є з їх боку милостинею за душі спочилих, адже кутю роздають присутнім на поминальній трапезі.
Багато родичів спочилих не зупиняються на приношенні куті, а творять і іншу посильну милостиню, особливо серед потребуючих, за душі своїх близьких, що є дуже добре.
Про 3-й, 9-й, 40-й дні та річницю смерті
Християнський звичай особливого поминання в ці дні по смерті, а також щорічного поминання в день смерті бере свій початок з глибокої давнини.
Деякі святі отці задавали собі запитання, чому якраз ці дні вибрані для особливого поминання. Так святий Макарій Олександрійський просив ангела пояснити йому значення церковного поминання спочилих в 3-й день. Ангел відповів йому, що коли на 3-й день є в церкві поминання, тоді душа спочилого отримує від свого Ангела пом’якшення в тузі, яку відчуває від розлучення з тілом.
Впродовж двох днів дозволяється душі, разом з Ангелами ходити по землі, де бажає. На 3-й день Господь Ісус Христос, що воскрес із мертвих, наказує піднятися християнській душі на небеса для поклоніння Богові.
Далі, за ангельським поясненням, святий Макарій говорить, що після поклоніння Богові душі показують оселі святих і красота раю, душа роздивляється шість днів, забувши про тугу, яку відчувала, знаходячись у тілі і прославляє Творця.
Але якщо душа винна в гріхах, то при вигляді блаженства святих вона починає сумувати і докоряти собі. Після того, як вона роздивлялася протягом 6-ти днів райські оселі, на 9-й день після смерті людини її душа знову підноситься Ангелами для поклоніння Богові.
Після другого поклоніння душі Богові на 9-й день Владика наказує відвести душу в пекло і показати їй місце мук, в якому душі грішників безперестанку ридають і скрегочуть зубами. По різних місцях пекла душа носиться 30 днів, переживаючи, щоби і самій не бути в них.
В 40-й день вона знову возноситься на поклоніння Богові і тепер вже Суддя вказує їй місце відповідно до її справ.
Великий цей день для спочилих, адже вирішується їхня доля до Страшного Суду Божого, а одне справедливо заповідає Свята Церква добру молитву в цей день за спочилих. До 40-го дня спочилий називається новоспочилим. Поминання новоспочилого в перший час після кончини досить є важливим і необхідним для душі спочилого тому, що воно полегшує душі його такий нелегкий перехід із тимчасового земного життя до вічного – небесного.
Прийнято також кожен рік в день смерті відмічати пам’ять спочилого.
Поминання спочилих на Церковних службах
Спочилі поминаються в Церкві майже кожен день. Записки з іменами спочилих прочитуються декілька разів у ході Літургії.
Крім Літургії в Храмі для поминального спомину служаться панахиди, парастаси. В багатьох монастирях при читанні Псалтиря поминають спочилих.
Можна замовити поминання на 40-й день, подати поминання на піст, на місяць, на рік – це залежить від того, який порядок встановлений в Храмі чи монастирі, до якого ви звернулися.
Дні поминання померлих
вселенськими батьківськими суботами.
1. М’ясопуста субота – за 8 днів до початку Великого посту, перед неділею, що називається неділею про Страшний Суд.
2. Троїцька субота – напередодні дня Святої Тройці, на 9-й день після Вознесіння.
3. Для поминання спочилих назначені суботи 2-го, 3-го, 4-го тижнів Великого посту, оскільки в будні дні Великого посту поминання спочилих на службі не буває.
Крім оцих днів є ще деякі:
4. Родониця – пасхальне поминання спочилих на другому тижні після Паски у вівторок.
5. Дмитрівська батьківська субота – поминання воїнів, які залинули на полі бою, припадає на суботу напередодні Дмитра, що святкується 8 листопада.
Про милостиню для спочилих
Наша милостиня допомагає доповнити недостаючі добрі справи згадуваних нами спочилих і загладити їхні гріхи.
Святий Іван Золотоуст говорить: «Якщо хочете вшанувати померлого, вшануй його милостинями і добрими справами, тому що милостині служать для позбавлення від вічних мук».
Корисна милостиня і тим, хто її подає. «Постараємось, поскільки можливо, – говорить Святий Іван Золотоуст, – допомагати спочилим замість сліз, замість плачу, замість дорогих гробниць, нашими за них молитвами, милостинями і приношеннями, щоби таким чином і їм, і нам отримати обіцяні блага.
Як молитися за померлих без покаяння
Канон преподобному Паісію Великому, який співаємо за позбавлення мук померлих без покаяння, який міститься в старовинних канонниках.
Текст можна знайти в книжках: Мінея -червень, частина 2-а.
Як молитися за померлих без Хрещення, другої Конфесії чи віри
На домашній молитві по благословенні досвідченого духівника може бути звершено поминання і того, кого не відспівують в Церкві, але цього не можна чинити самовільно, бо можна багато і тяжко постраждати за зухвалість. За померлих нехрещених і іновірців рідні і близькі можуть читати вдома канон мученику Уару, який по переданню Церкви має благодать молитися про позбавлення мук в іншій вірі померлих. (Мінея – жовтень).
Оптинський старець преподобний Лев (Качалкін) радив тим, чиї рідні померли поза Церквою, читати за них оцю молитву:
Молитва Старця Оптинського Лева
Пом’яни, Господи, коли це можливо, душу раба Твого (ім’я), який відійшов в вічне життя в відступленні від Твоєї Святої Церкви. Недослідні шляхи Твої. Не постав мені в гріх цієї молитви моєї. Але нехай буде свята воля Твоя!
За померлих нехрещених дітей можуть молитися родичі, з вірою на милосердя Боже.
Кожна мати, яка плаче за такими своїми дітьми, без сумніву, може взивати до Чоловіколюбця Бога. Для цього Степан Фаворський, архієпископ Вифлиємського монастиря, пропонує наступну молитву:
Молитва за нехрещених померлих дітей
Господи, помилуй моїх дітей, померлих в утробі моїй (або померлих без хрещення) за віру і сльози мої, ради милосердя Твого, Господи, не лиши їх Твого Божественного світла.