Давно то було, аж у XVIII столітті, коли на чолі держави була цариця Катерина. Поїхала якось цариця Катерина з Нових Кайдаків* в Половицю**, а там саме жили лише запорожці.
— Дай, — каже, — посміюся з них.
От вибрала десять найвусатіших чоловіків, посадила їх за стіл та й каже:
— Дайте цим чоловікам сметани! – приказала цариця.
Поставили дві здоровенні миски. Запорожці морг один на другого, а потім кажуть:
— Вели нам, мамо, спершу подати польової сметани, тієї, що Божа бджола наносила, а тоді ми поїмо й цю.
— Добре, — каже. — Подайте їм миску меду.
От виїли козаки той мед, понамазували собі вуса, позакручували їх за вуха і давай стьобати сметану. Настьобались вдосталь— і вуса ані трохи не вмочили в сметані. Глянула на них цариця Катерина та й каже:
— Молодці ви, запорожці! Нічим Вас не проведеш!