В одному селі жили собі чоловік та жінка, жили дружно й ніколи не сварилися. От і надумав лукавий їх посварити. Унадився до них ходити, а ті з богом у душі живуть, лиха не знають. Сім років біс до них ходив, сім років не міг їх спокусити, щоб вони посварилися.
От якось іде він дорогою і плаче, а назустріч стара баба.
— Чого ти так плачеш? — питає вона біса.
Біс і розповів про свій клопіт. А вона йому каже:
— Що мені даси, якщо я тобі допоможу?
Чорт їй тоді обіцяв пару нових чобіт, якщо вона посварить чоловіка з його дружиною.
Пішла баба до того подружжя. Дома в цей час була тільки жінка, а чоловік господарював десь в полі. От стара і каже жінці:
— Я чула, що ви з чоловіком дуже любите один одного, але я хочу дати тобі пораду, щоб тебе чоловік це більше любив. Навари миску вареників, напечи пирогів, засмаж качку, і все те заховай за піч, а на припічку залиш лише трохи квасного борщу. Чоловікові, який повернеться з поля, нічого не давай, лише трохи борщу. А коли він ще більше зголодніє — тоді й нагодуй як слід. Якщо ти зробиш, як я раджу, то чоловік ще краще буде до тебе ставитись!
Далі випитала жінку, де у полі оре її чоловік, та тоді вже й пішла собі далі.
Прийшла вона до того чоловіка на поле і каже:
— Дай, боже, щастя! — А потім ще й додає: — Та ви тут так тяжко працюєте, а ваша жінка вдома розважається з гостями: принесла горілки, засмажила качку, напекла пирогів, наварила вареників, а все те, що гості не доїли, поховала за піч, а для вас зварила трохи борщу такого квасного, що якби пес з’їв, то здох би!
Потім зібралася і пішла.
Повернувся чоловік додому і каже до дружини:
— Дай мені їсти!
А вона йому:
— Та нема нічого, трохи борщу там на припічку!
Чоловік глянув за піч, а там пироги, качка, вареники. Все, як казала стара! Взяв він тоді і побив свою дружину.
Отак і спокусила баба тих людей. Чорт змушений був за те дати бабі чоботи, але як їй давав, то не руками, — подавав їй ті чоботи на вилах.
Та й каже:
— На тобі, бо я боюся, аби ти ще й мене не спокусила!
