Перша легенда
Є в Карпатах дві високі гори, дуже подібні одна на одну, тож і називаються Близниці. Так їх називають здавна.
Колись, як тут лише люди поселилися, на тих горах не було такого густого лісу, як тепер, і на галявинах росла висока соковита трава. Якось улітку,- коли настав сінокіс, там косив чоловік, а жінка винесла йому їсти, і там її застали пологи. Отак, просто на гірській галявині вона й народила двох хлопчиків-близнят.
Минали роки, хлопці виросли і стали вродливими і напрочуд дужими легінями. За той час якийсь пан забрав собі ті дві гори з лісом. Той пан дуже любив ходити на полювання. Якось забаглося йому вполювати ведмедя, та не просто вполювати, а піймати його живим, щоб перед гостями-панами хвалитися. Мисливці-загоничі йому розповіли, що в Ялинковатому живуть два сильні хлопці-близнюки, що можуть помогти йому упіймати живого ведмедя. Пан їх і запросив, а в нагороду пообіцяв віддати дві гори з лісом.
Хлопці погодилися. Коли загоничі нагнали на панів ведмедя, вони його оглушили, зв’язали і поклали в заготовлену клітку. Пан наказав повантажити клітку з ведмедем на фіру і, тішачись, повіз у свій маєток. Дорогою панові стало шкода віддавати гори з лісом близнюкам, і наказав він своїм охоронцям убити хлопців.
Вражені нелюдською жорстокістю пана і на згадку про загибель двох близнюків люди назвали ці гори Близницями.
Друга легенда
Було це дуже давно. В одному селі жили собі два брати-близнюки. і ось покохали вони одну дівчину. А були такі подібні один на одного, що дівчина кохала обох.
Якось вона їм сказала, що одружиться з тим, хто принесе їй з гір шовкову косицю — едельвейс.
Пішли брати-близнюки шукати, і зустрілися вони дорогою зі старезним дідусем. Розказали про все старому, а він і каже:
— Беріть ліпше хтось із вас мій едельвейс, дарма що трохи засушений.
Та не погодилися хлопці, бо то було б не по правді. Тоді повів їх дід до стрімкої гори, де якраз ріс один едельвейс, і почали видиратися хлопці по тій горі до косиці, один з одного боку, другий з другого, і одночасно простягнули руки до квітки. І тієї ж миті верхівка скелі зірвалася, і обидва розбилися.
Старенький сповістив про смерть братів їхню кохану дівчину. Вийшла вона на полонину і заплакала. Плакала кілька днів. Зі сліз її утворилося озеро. А гору відтоді називають Близниці.
джерело матеріалу: Легенди Карпат – Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл.