Наскочили татари, захопили у полон дівчат і погнали у неволю.
Була серед них і Марина – найкраща дівчина. Якось втекла вона від охорони вночі. Тікала, тікала, напевно б утекла, та зачепилася своїм червоним намистом.
Розірвалася нитка і там, де впали намистинки, проклюнулися навесні тоненькі пагінці, що стали потім розлогими кущами калини. Навесні буяють білизною, наче наречені, а восени палахкотять цвітом любові до рідної землі.
Гірка калина, як доля у неволі, і гарна, як рідна земля-матінка – найкраща!!!