Легендарна Хортиця. Тут кожен камінь в прямому і в переносному сенсі – сама історія. Кожна балка, піднесеність, скеля, урочище розповідає вам дивовижну історію, схожу на чарівну казку. Міф, пронесений крізь століття, залишається з вами назавжди.
Є на острові очерет, що приносить щастя, русалочий камінь, камінь жерця, камінь любові. Але сьогодні наша мова піде про незвичайний камінь, який виконує всі жіночі бажання. У всякому разі, так вважають сучасні дівчата на виданні.
Точна дата події не відома. Але сталося це давним-давно, коли господарями нашого краю були запорізькі козаки. А трапилося ось що. Жила собі в Припорожьї дівчина-красуня. Славна, весела, сміхотуха, рукодільниця.
Сім’я була заможна, ось і дочку свою вирішили видати заміж за багатого купця, що товари свої чудові на Січ возив. Був він і багатий, і красивий, і розумний, тільки от нелюб сміхотусі. Може інша б і змирилася, послухалася старших. Але Маланка – а так звали дівчину – не така була. Красуня іншого любила. Козака молодого бідові, що в той час на Січі навчання-службу проходив. Пообіцяв по швидше науки освоїти і повернутися за коханою, відвести Маланку за пороги, де на дальньому хуторі зимівнику не знала б вона горя, ні біди, королевою була.
А батьки наполягали на своєму. Не праві були. «Якщо любиш нас – покоришся», – говорили мати з батьком.
Ось Маланка з горя вскочила в човен і на Дніпро-Славутич, назустріч до судженого попливла. Вітер піднявся, буря … і понесло її човен прямо на пороги, що грізно виднілися вдалині.
«Нехай буде, що буде», – сказала дівчина, закрила очі … Минув час і прийшла Маланка в почуття. Бачить, що лежить вона на скелястому острові, а поруч ревуть грізні пороги, а навколо краса, не передати словами.
Стала вона прохати: «Господи! Прости мій гріх! Якщо не можеш зробити мене щасливою, перетвори мене краще в камінь! »
Так на Савутиній скелі з’явився незвичайний камінь, який з часом став виконувати всі жіночі бажання, навіть найзаповітніші, здавалося такі, які ніколи не збудуться. Для цього потрібно було прийти до нього на світанку, обійняти, погладити, поговорити. А йдучи, шепнути найзаповітніше бажання. Просити не тільки можна, але навіть потрібно – йде гординя, яка заважає жити і любити.
З тих пір дівчата на виданні з усіх боків на острів стали приїжджати, каменю поклонитися, поговорити і бажання своє озвучити.
Вірити чи ні – вам вирішувати. Але не раз до того каменя приходили … І все у них виходило.