Спустившись з Кедроватого на північний схід, можна побачити дві скелі. В отих скелях близько триста років тому народився славний гуцульський опришок Довбуш.
Ох, як народився славний Довбуш, цар полонинський, так сто зірок йому над головою хрестом стали, ясна зоря зійшла, затихла звірина в лісі, птахи в небі, риби в потоках, змії під колодами. А всі череди в полонинах стали як укопані, а всі козарі-вівчарі зачудувались, а всі пани здригнулись, і сам цісар Максиміліан розсердився, Саме бенкетував цісар, пив із келиха золоточервене вино. То лиш підніс той келих до губ, а він і випорснув йому з рук, упав та й розбився на дрібні скалки.
Скричав тоді цісар голосно:
— А що то має бути?
Але ніхто того не знав, ніхто того не відав, що келих випав з рук із цісарських, бо знайшовся на Божім світі славний отаман Довбуш, цар полонинський.
Довбуш ходив з товаришами по цілому світу: до волохів, у Туреччину, обійшов усі гори вздовж і впоперек, забирав у нехристів та у багатих людей гроші і ділив їх поміж бідних та своїх товаришів. На Кедроватий, де він народився, вертався лише тоді, коли багато золота і срібла нагромадиться у тайстрах.
На одній скелі є видовбане у камені крісло. У печері другої скелі був його сховок, де він гроші ховав. Якось, йдучи з Кедроватого, він наказав своїм товаришам вхід до тої печери добре замаскувати. Вони й замаскували, та так, що, вернувшись, Довбуш не знайшов туди ходу. Від того часу ця печера замкнена так міцно, що ніяка сила в світі не відімкне. Будують люди через гори залізничні колії, вирубують тунелі, а цієї скелі розбити не можуть. Є в ній рушниці та пістолети, оливою змащені, срібла, золота та різних скарбів без ліку, недарма ж люди кажуть:
“Якби Кедроватий відкрився. То би на весь світ засвітився!”