Виховання дбайливого ставлення до батьків
(виховний захід для учнів 6-х класів)
Мета:
– виховувати шанобливе ставлення до батька та матері, до рідного дому, рідної землі, Батьківщини;
– розкрити любов і ласку батьків до дітей, збагатити душу і серце глибоким почуттям вірності матері, батьку, рідній землі;
– виховувати соціально компетентісну особистість;
– формувати новий європейський світогляд молоді, патріотичні почуття.
Обладнання та оформлення: dvd, usb-накопичувач, на столі квіти, коровай на вишитому рушникові, на дошці записано слова:
“Бережем правічні заповіти:
По собі лишити добрий слід.
Ми – творці життя, батьки і діти,
Невмирущий, мужній родовід…”
Звучить пісня “ Батько і мати ” (сл. і муз. П.Дворського.)
За святково прибраними столами сидять учні, їх батьки, запрошені гості.
Хід заходу
Вступне слово вчителя
Доброго дня, всім! Ми раді вітати вас, шановні наші батьки, в родинному колі! “ Від родини йде життя людини”, “Без сім’ї немає щастя на Землі” – так говорять у нас в Україні. Кожному відомо, що серед усіх геніальних винаходів людства одне з найважливіших місць займає родина, сім’я.
Сім’я – святиня людського духу, благородних людських почуттів.
Барежем правічні заповіти:
По собі лишити добрий слід.
Ми – творці життя, батьки і діти,
Невмирущий, мужній родовід.
Для кожного з нас найсвятішими є слова “ Мати”, “Батько”, “Батьківщина”. Адже Батьківщина – це не тільки наша країна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули кращі роки твого життя.
Коли зміцніють крила, щоб літати,
Не забувай про рідних маму й тата,
Та встигни добре слово їм сказати,
Допоки ти живеш у рідній хаті…
Кожен з нас розуміє, що ми не повинні лишати своїх батьків самотніми, а оберігати їх родинне вогнище. Не забуваймо, що всі ми станемо батьками і своїм життям маємо бути зразком для власних дітей.
Учень 1
Батьки і діти! Діти і батьки!
Нерозділиме і довічне коло.
Ми засіваємо житейське поле
І не на день майбутній – на віки!
Учень 2
Між нас не ляжуть вирами роки,
Бо наша кров пульсує в нашій долі…
Батьки і діти… Діти і батьки,
Нам нічого ділить на спільнім полі
Учень 3
Оцих тополь приречений кортеж,
Що вічно супроводить Україну,
І традиційні верби, і калина –
Все батьківське, але синівське теж.
Учень 4
Все наше – од дощинки і навіки
До вічної Тарасової муки –
Передають своїм синам і внукам
І не на день майбуття – на віки!
Я зрозумів тривогу ваших дум
Чи діти спадок збережуть великий?
(Б.Олійник)
Учениця
Є скарби, заховані в землю, є такі, що розташовані на поверхні і передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам’ять роду, його звичаї, традиції. Мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишивка, дідусева казка, пожухлий від часу лист – трикутник – все це наша родинна пам’ять, наші символи, наша історія, може погана й сумна, але в основі своїй велична і все стверджуюча. Не вивітрити з пам’яті, зберегти ці символи людського духу від забуття і байдужості – наше головне завдання. Отож і мета нашого зібрання – повернутися до нашої історії, звернутися до народної мудрості, вчитися на ній шанувати батьків своїх, що життя нам подарували, розповісти про свій родовід та традиції роди
Учитель
Майже три з половиною тисячі років тому на кам’яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Сінай, були висічені слова: “Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім ти був на землі.” Шанування батьків – одне з найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей. Батьки нас зростили, виховали, навчили добра, леліяли, любили. І як же не відплатити їм пошаною, любов’ю, ласкою і допомогою? А власне, тільки цього на старості літ і хочуть вони від нас. Якщо ж уваги, піклування не відчувають, їм здається, що вони є тягарем, чимось зайвим, не потрібним для своїх дітей. Кому не доводилось бачити, якою радістю загоряються старечі очі, коли внук чи внучка скаже:”Дорогенька моя бабусю”. Від сина, дочки, на жаль, таких слів уже не чують. За повагу і пошану до батьків Біблія обіцяє добра, благополуччя. А хто не відчував турботи матері, її молитви в тяжких життєвих обставинах? У Святому Письмі знаходимо багато місць, де батьки просять Ісуса Христа здоров’я для своїх дітей. Прикро, що нема звертань дітей до Бога, аби допоміг їхнім батькам. Шануймо ж їх, підтримуйте у тяжкі хвилини життя.
До сьогоднішньої зустрічі на предмет розмови про наш родовід вам доручалось підготувати розповідь на основі усної народної творчості та художньої літератури про батька й матір, як основи родового дерева.
Учень
Я хочу розповісти про те, якою була жінка за часів козацтва.
На покозаченій Україні жінка була рівноправною з чоловіком. Вона мала право виступати в суді, сама собі вибирала нареченого. Однак були й заборони. Суворо заборонялося вводити жінку в Січ, навіть коли вона була дружиною або рідною матір’ю. Козакові за це загрожувала смертна кара. Козак коли повертався з походу живим до сім’ї йому й на думку не спадало верховодити в сім’ї. Порядкувала дружина, вона була хранителькою роду.
Вчитель
– Отже, основою будь якої сім’ї є мати – берегиня роду. Що ж таке берегиня?
Учень
Про берегиню я прочитав у книзі Василя Скуратівського “Берегиня”.
Ось уривок з неї:”Мамо, – дивлюсь у теплі неньчині очі, з яких, здається, одсвічується вся блакить рідної землі, і запитує: «А що означає ”берегиня” ?»
“Берегиня, любий мій синку, – відказує вона, – це наша оселя. Усе що в ній є, що ми нажили, що успадкували від своїх батьків та дідів, чим збагатились і освятились – хатнім пожитком, дітьми, піснею, та злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті все це, щоб ти знав і є берегиня…”
Звучить пісня “Цвіте черешня в мами на городі” (сл. М. Луківа,
муз. А. Горчинського)
Учениця
А ким для кожного з нас є батько? Батько-захисник, годувальник. Його слово – закон. Він зробить усе аби не згубилось коріння родоводу. Батьківська любов, згідно з народною мораллю, має бути стриманою і врівноваженою. Не дарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала; саме такою має бути батьківська любов.
Учитель
Багато поезій, прекрасних пісень, легенд повірїв, притч повчальних історій складено про батька й матір, яких ви повинні поважати, цінувати кожен прожитий ними день, робити для них якомога більше добра, бо вони ж перед ними у вічному боргу. Ви не повинні лишати своїх батьків ніколи самотніми, а зберігати їх родинне вогнище. Не забувайте, що ви всі станете батьками і своїм особистим прикладом в усьому маєте бути зразковим для власних дітей. Багато мудрих заповітів залишила нам народна педагогіка.
Звучить пісня “Рідна мати моя” (сл. А Малишка, муз. П. Майбороди)
Учитель
У чудову весняну пору після Великодня, у другу неділю травня щорічно український народ відзначає величне свято – День матері.
Відзначення цього свята будить громадську думку і нагадує про нагальну потребу кожного заглибитись у духовну культуру українського народу, щоб, обпершись на її цілющі невичерпні джерела, відродити культ Матері, традиційний статус української родини з її взаємною повагою, подружньою вірністю, пошаною до батьків, людей старшого покоління, до материнського покликання жінки, її ролі у створенні та захисті домашнього вогнища.
Учениця
Серце матері добре і щире. А тому і кажуть: “До людей – по розум, до матері – по серце”. Для кожної дитини мати серед усіх людей наймиліша, найдобріша. Пісня її – найкраща (“Найдорожча пісня, з якою мати колисала”). У релігійній сфері вона – Мадонна, Богородиця.
Учень
Любов матері до дитини найсильніша в світі, найбільша, найсвітліша. Мати готова зробити все, щоб її дитина була щасливою. Про безмежну материнську доброту, всепрощаючу любов і самопожертву складено легенди.
Учениця (розповідає легенду)
У матері був єдиний син – дорогий, ненаглядний. Душі вона в ньому вона не чула; по краплинці збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочку. Виріс він – ставний, гарний. Одружився з дівчиною предивної, небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила молода дружина свекруху, зненавиділа її. Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях. А потім в сарай переселилась. Але й це не заспокоїло красуню. Каже вона чоловікові “Коли хочеш, щоб я жила з тобою, Убий матір, вийми з грудей серце і спали на повільному вогні”.
Не здригнулося серце в грудях сина, зачарувала його небачена краса дружини. Каже він матері: ”Наказала мені дружина вбити вас, мамо, вийняти з грудей ваше серце і спалити на повільному вогні. А не послухаю – піде від мене дружина. Не можу я жити без неї, не можу не послухатись…” Заплакала мати й відповідає синові: “Ну що ж, роби так, як велить серце “.
Пішов з матір’ю син в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, вийняв з грудей серце. Поклав на жар. Спалахнув сучок, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла. Скрикнув син, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло “Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось біля вогнища, приклади до обпеченого місця, а до подорожника приклади серце материнське… Потім у вогонь покладеш…”
Заридав син. Схопив гаряче материнське серце в долоні, уклав його в розкраяні груди, облив гарячими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою невичерпною і величезною була любов материнська, таким всесильним було бажання материнського серця бачити сина радісним і безтурботним, що воно ожило, закрилися груди, підвелася мати і притисла кучеряву голову сина до грудей. Осоружною йому стала дружина – красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому й мати. Пішли вони степами широкими, стали вони могилами високими.
Учитель
В українській сім’ї головою родини, за традицією, був батько. Суворий, вимогливий, а його любов до дітей стримана, врівноважена. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала. Батьків приклад, батькове слово завжди було законом. Батько має в сім’ї безперечний авторитет. Він уособлюється як захисник, годувальник
УЧЕНЬ
Усе в житті міняється i в’яне,
Усе мина, відходить назавжди.
Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне,
Лиш татові слова зi мною назавжди.
Усе, що є в житті — то долі повеління,
А все, що є в мені — то батькове учіння.
Від батька в мене є терпіння i удача,
I розум, батьку мій, — це твоя добра вдача.
Вправа «Мікрофон»
Продовжіть речення
Тато – це…
…звичайна людина, яка робить все можливе і неможливе, аби стати для своєї дитини Суперменом.
. … джерело мудрих порад, хоч здебільшого вони не рятують становища.
. … людина, яка все знає і вважає за краще уважно спостерігати, щоб вчасно підстрахувати тебе.
… людина, яка має глибокі й зважені погляди на політику, спорт, захист навколишнього середовища.
… людина, у якої є скриньки, коробки й інші сховиська, наповнені цінними речами і технічними пристроями, і всяким мотлохом.)
Учитель
Мама… Це перше слово, яке вимовляє дитина і, мабуть, на всіх мовах світу це слово звучить однаково ніжно. У мами найдобріші та ласкаві руки, найніжніша посмішка та найдобріші очі, що світяться любов’ю. У мами чутливе серце – в ньому ніколи не згасне любов до своєї дитини. І скільки б не було тобі років, тобі завжди потрібна мама. І чим більша твоя любов до матері, тим радіснішим і світлішим стає твоє життя. « Найкращі дні для наших матерів – це дні, коли щасливі їхні діти».
Учениця
Крізь дощ, крізь сніги i тумани,
Чи дороги туман обснує,
Приїжджайте частше до мами,
Повертайтесь в дитинство своє.
Забувайте обов’язок, втому,
Не марнуйте дрібницями дні,
Приїжджайте до рідного дому,
Розвесняйте в нім душі свої.
Там ростуть чорнобривці i м’ята,
Де пройшли ваші дні золоті,
Лиш не можуть там вічними стати
Руки мамині — крила святі.
Вправа «Вільне письмо»
(пригадайте той день, коли ви зробили маму щасливою)
Психолого – педагогічний практикум… (продовжити речення)
1. Моя мама завжди хвилюється за …
2. Коли моя мама говорить зі мною, то …
3. У характері моєї мами мені подобається те, що ….
4. Для своєї мами я завжди стараюсь …
5. Я не хочу, щоб моя мама ….
6. Перед своїми батьками я зобов’язаний (а) …
Вправа «Історія для душі»
Учитель
Слово «мама» росте разом з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка і гладить дитину по голівці рідна рука. Це – мить, і це – вічність, бо мама завжди з нами, вона живе в нас. Важко усвідомити все те, що вміщує в себе це звичне і водночас дороге слово – мати. Бо мати – це означає мати все. Мама ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама жертвує заради нас усім: і сном, і відпочинком.
Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив мудрі моральні критерії, які передавались із покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи зганьблену славу. Очевидно, мало хто знає, що в давнину було за обов’язок знати свій родовід до п’ятого чи навіть до сьомого коліна. Наші прадіди уявляли життя усіх людей на землі як велетенське дерево Роду. Дерево починалось від Адама і Єви, які за легендами, дали життя всьому людському родові. Далі на дереві йшли гілки їхніх дітей, внуків, правнуків і так аж до нашого часу. Таким чином, кожен із нас є далеким- предалеким нащадком Адама і Єви – перших людей на землі. Нема такого народу чи роду, який би не мав на Дереві Роду своєї гілки чи гілочки, свій маленький листочок на цьому дереві має кожен із нас.
Учениця
Потяг до прекрасного, ідеального – органічні риси ментальності українців, осердя яких – чиста й висока душа матері, її слова, краса ніжної пісні, яка стала визнаним символом моральності, духовної краси українців.
Через міцну родину, тісні міжпоколінні сімейні стосунки, де шанувалися старші, батьки, інваліди і немічні, пролягають національні шляхи культури нації. Естетична культура народу яскраво виявляється у всіх жанрах мистецтва, зокрема народного, прикладного; через білу вишиванку (символ чистоти серця), червону нитку рушника (любов), через яскраві квіти декоративних речей, навіть розмальованої печі (веселковий “рай душі “людини) простежується високість, благородство, краса слова і серця жінки – українки, яка поряд з чоловіком, разом з дітьми творить і творитиме духовний дивосвіт,
З давніх-давен наша Україна славиться величними традиціями святами і обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти до української спадщини, повертається до традицій свого народу, своєї родини.
Звучить пісня “Виростеш ти сину” (сл. В.Симоненка, муз. А.Пашкевича)
Учень (читає вірш А.Слободяника)
“Життя прожить – не поле перейти…”
Сказав хтось мудро істинно з любові.
І манять нас кленовії мости
В шляхи далекі, сині рушникові
Перступаєм батьківський поріг,
І ясенів лишаєм біля хати.
А матері проводять до воріт,
А матері лишаються чекати
“Життя прожить – не поле перейти”,
Рушаєм в світ свої стежки шукати
…А матерям наснилися листи,
Яких ще ми не встигли написати.
Вчитель
Я знаю що майже в кожного з нас у альбомі є фотографії учнів класу, де ви навчаєтесьь, друзів.
Скажіть, 6-б, ви теж родина? Чому?
Учениця
Тому, що ми дружні, допомагаємо один одному, турбуємося про тих, у кого щось не виходить, разом вчимося, відпочиваємо, у нас спільна мета – стати ніби рідними.
Вчитель
Так, родина – це не тільки рідні, родичі. Це і наш клас, школа і весь народ український. Родина до родини – народ. Ми з ними усі – український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих, як могутня ріка бере силу з маленьких джерел. І зруйнуй їх – і річка засохне : так і наша українська культура збагачується українськими родинами, сім’ями, а історія поколінь цього роду – є родовід.
Питання до учнів
– А чи хочеться вам, щоб річка була повноводною, щоб велика родина наша українська була красивою, щасливою?
– А що для того потрібно?
Учениця:
Сім’я завжди була хранителькою національних ідей, звичаїв, рідної мови, етнічної культури, неповторної національної самобутності. Не випадково вороги української державності всіляко намагалися денаціоналізувати українську сім’ю, прищепити їй комплекс неповноцінності, позбавити її сили духу, здатності передавати народний досвід виховання із покоління в покоління.
Учень
У кожному домі є домашні обереги. Справжнім оберегом для кожного з нас повинен бути і портрет батька і матері, обрамленої рушником. Будемо відвертими – не завжди ми знаходимо місце для них, а більше завішуємо стіни всякою всячиною. А з цього і починається повага до свого роду, до своїх батьків.
Забули ми подекуди і шанобливе звертання до батьків на “Ви”. Коріння виховання все – таки закладається в сім’ї. І як прекрасно, коли в сім’ї панує взаєморозуміння, повага, шанобливе ставлення до рідного слова. Одним із шляхів до цього є родинна пісня.
Учитель
А зараз ми послухаємо “Наказ дітям” та побажання батьків (читає один із батьків).
“Батько й мати дали тобі життя і живуть для твого щастя. Не завдавайте їм болю, образи, прикрощів, страждання. Все, що тобі дають батьки й мати – це їхня праця, піт, утома. Умій поважати працю, батьків. Найбільше щастя для матері й батька – твоя працьовитість, любов до науки, повага до старших. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною – це велике горе для твоїх батьків. По-справжньому любити їх – означає приносити в дім мир і спокій. Твоя сімя – це не тільки батько й мати. Це й ви, діти. Це твоя поведінка, твої вчинки. Запитуй у батька і матері дозволу на те, чого робити без них не можна, або ж безтактно. Справжня свобода сина й дочки – бути слухняними дітьми. Три нещастя є в людини: смерть, старість і лихі діти, говорить українська мудрість. Старість – невідворотна, смерть – невловима, перед цими нещастями ніхто не зачинив двері свого дому. А від лихих дітей дім можна зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків ваших, а й від нас самих. Бути хорошими дітьми означає – не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна своїми поганими вчинками. Вмій віддячувати батькам. Близько приймай до серця найважчі душевні муки батька й матері. Їхня хвороба – твоє горе, їхні невдачі, неприємності на роботі – твоя біда. Вмій бути добрим у думках і почуттях. Бережи здоровя батьків. Памятай, що ранню старість і хвороби твоїм батькам приносить не тільки праця, втома, а й сердечні хвилювання, переживання, тривоги, прикрощі. Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість сина чи доньки. Будьте гідними своїх батьків!”
Учень
Молися мамо, за свою дитину.
Молися зранку й ввечері молись
І я до тебе звідусіль прилину,
І буде добре вдвох нам, як колись.
Схилюся на плече твоє від втоми,
Закрию очі в тиху, щиру мить
Як гарно дома, як же добре вдома
Самотнє серце навіть не болить
Мені весь час тебе не вистачає,
Де б не була, що б не робила я.
Завжди за обрій тугу проганяє.
Усмішка тепла, лагідна твоя
Не знаю чи в житті мені везтиме,
Чи десь на рівнім місці не спіткнусь?
Молися, мамо, за свою дитину,
А я за тебе рідна помолюсь.
Учениця (читає молитву за батьків)
Всемилосердний Боже! Дякую тобі за наших батьків, за все те добре, що ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають любити Твої святі заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати і слухати. А ти, Господи, поможи нам у цьому Твоєю ласкою. Благослови їх, Господи, добром здоровям, довгим і щасливим життям, хорони від злого, дай їм сили перемогти всі труднощі, діждатись потіхи від своїх дітей, а по смерті прийми їх і нас до небесного Царства. Амінь!
Просить Ісуса маленька дитина
Перед Престолом складе рученята,
Молиться щиро за маму, за тата.
Просить, щоб в хаті не було вже сварки,
Слова поганого, злобної чарки.
Тільки любов хай між нами витає.
Дівчинка щиро Ісуса благає.
Сльози-краплинки по личку котились.
Богу так ревно дитинка молилась.
Серденько чуйне, журитись не гоже,
Бог милосердний, Бог допоможе.
Просить Ісуса дитина, щоб мати
На Україні могла працювати,
Щоб не шукала копійки за морем.
Жити без мами — для дівчинки горе.
Хай буде батько — опіка в родині.
Важко без батька зростати дитині.
Дівчинка вірить, що все в Божій волі,
Жертвує свічку й кладе на Престолі.
Звучить пісня “Руки матері” (сл. О. Орача муз. В. Дем’янишина).
Учні вручають квіти батькам, та дякують їм за те, що вони завітали до них на виховну годину і принесли з собою слушні поради та накази.
Підведення підсумків
Цей виховний захід спрямовує молоде покоління на ствердження в їхній свідомості почуття власної гідності, вірності рідній Батьківщині, свободі і тверезості дій у думках і вчинках. Виховує у молодих душах шанобливе ставлення до надбань рідного краю, його традицій. Закладає засади найтепліших почуттів до батьків, до всіх своїх рідних та близьких, формує почуття відповідальності перед майбутнім поколінням.
Бесіда з учнями показала з якою повагою та трепетом душі молоде покоління ставиться до своїх звичаїв, обрядів, культурних надбань, рідної мови, рідної землі і всіх тих цінностей, що століттями накопичував наш народ.
Родина – це одне з найголовніших ланок людського існування. Саме цей виховний захід дає змогу духовного спілкування батьків і дітей, дозволяє розкрити і проявити любов та повагу одне до одного без хибної сором’язливості. Ось так краплина за краплиною і з’явились перед нами чудові розповіді, а в серці кожного учня посіялось зерня мудрого, доброго, вічного. Від того, як ми допоможемо їм зрощувати і культивувати росточки та сходи цього зерна і буде залежати не лише наше майбутнє, майбутнє наших дітей та внуків, а й майбутнє прийдешніх поколінь, що прийдуть уже без нас.
Використана література
1. Буган Ю.Д., Тимчишин О. І., Борисюк С. В. Шкільні свята та розваги. –
Тернопіль, 1996.
2. Ковальчук О. В.. Українське народознавство, – Київ. Либідь, 1994.
3. Слободяник А.Г. Пісні над Тікичем. Поезії. – Вінниця, 1994.
4. Череп Т.П. Ідуть дощі. – Прилуки. Стиль, 1995.
5. Стельмахович М. Г. Виховний потенціал української родини // Учитель,
1998, № 6