В цілому, про походження назви міста існує декілька цікавих переказів та легенд. Деякі дослідники виводять слово “Чигирин” від численних чагарників, тобто назва міста походить від слова “чагарник”, тобто “місцевість укрита чагарниками”.
За іншою гіпотезою, територія де будувався Чигирин, носила назву “Чорне Полісся”, у зв’язку з великими лісами, які раніше тут існували. За свідченням місцевих жителів, “там, де правдива Сахара коло Чигирина не було великих пісків, а тільки ліс”.
Автори “Словника географічного”, виданого в Польщі в 1880 році, висувають ще одну версію, відповідно до якої назва міста походить від слова “черінь” – основа української печі, на якій розпалювали вогнища. На місці, де починалося будівництво Чигирина, було безліч залишків таких печищ. Основою української печі, де розводилось вогнище, була черінь – звідси і назва міста.
Деякі дослідники виводять це слово від тюркської назви “чигир” – “дорога”, “вихід”.
Існує також гіпотеза, що назва міста походить від пристрою для водопостачання, який називається “чигирин”. Для його спорудження нарівні джерела обладнували майданчик, встановлювали велике (до 7 м у діаметрі) колесо, що приводилося в рух кіньми або волами. На ободі колеса прив’язували глечики, які рухаючись із колесом, підіймали воду.
Проте, за іншим переказом, на тому місці, де перехрещувалися шляхи, була криниця, біля якої висів “чигир” – дерев’яний черпак для води.
Легенда про Чигир-богатиря
Присвійний суфікс -ин дає підставу вважати, що назва могла походити від особового імені (у давніх документах згадується татарин на прізвище Чигир-богатир).Легенда про Чигир-богатиря розповідає про дещо відмінну версію походження назви міста Чигирин. У прадавні часи юнак на ім’я Чигир закохався в дівчину-половчанку. Всі рідні були проти цього шлюбу. Отож викупив хлопець з неволі чужоземку і поселився над Тясмином, під горою. Так виникло поселення – Чигирин.
Легенда про чигир-траву
Є ще одна легенда розповідає про цілющу і водночас отруйну чигир-траву (в іншому варіанті – чигирин-трава), яка нібито зустрічалася в цій місцевості…
То не верби луговії зашуміли, то турки-татари налетіли. Постріляли, порубали і в полон невільників погнали. Лежить козак серед степу широкого, під горою кам’яною. Лежить помирає. Матір-неньку пригадує.
А ворон кряче, кряче… То не диво, то старенька козачка схилилась. Дала напитися відвару із трав степових. Випив козак – і не стало ран глибоких. Випив ще кухоль – і плечі розправив.
– Сідай, козаче, на коня і поспішай невільників виручати, – наказала.
А перед тим, як напасти на ворога, посій оцю траву… в степу. Пастимуться на ній коні ворожі – і будуть падати разом з вершниками.
Подякував козак і поскакав у степ. Випередив він військо татарське, посіяв у нього на шляху чигир-траву. І стали коні падати з вершниками. І став козак визволяти з неволі своїх побратимів.Відтоді і проростає в степу під Кам’яною горою чигир-трава. І має вона дивні властивості: військо вороже втрачає силу.
А якщо з того зілля-трави робився напій козакам, то вип’є козак його – і ран як не було. Стає він знову сильним і б’є ворогів.
Ось від тієї чудодійної чигир-трави нібито і місто стало зватися Чигирином.