Перша документальна згадка про Більче відноситься до 1482 року. Існує місцева легенда, яка пояснює назву села від дівчини на ім’я Більча, що врятувала селян від злого пана, який обклав селян тяжкими податками. Більча, яку сватав за себе сам пан, вбила злого володаря, а саму рятівницю замурували живцем у кам’яну гору.
Легенда
Бодай не згадувати той час, як в нашім селі жив бундючний і підлий граф. Мав своє військо, то простий люд мусив йому коритися. Люди платили податки і терпіли всіляку наругу. Панські накази передавалися старшині Ярмошу, а вже він доводив їх до людей. Жили люди в селі родинно, бо біда їх зріднила. А в Ярмоша була донька Більча. Вподобав її той граф і казав старому, щоби прислав до роботи у покоях.
Ярмош вперся, що не дозволить, а пан стояв на своєму. За непослух казав збирати по селі ще один податок. Люди дуже любили Більчу, то зібрали остатнє і віддали панові. А за якийсь час знов ідуть окомани за податком. Спорожніли людські скрині, стайні й хліви. Дійшло до голоду. А від Більчі ховали, що її такою ціною рятували від панського ґвалту. Побігла вона до батька і питає, що і як. Він так і так крутив, а на кінець і сказав, як є. Назавтра мали піти окомани. Того нового податку вже не було з чого платити. Виплакалася Більча вночі, а досвітком вбралася у найліпші свої убори і пішла до пана.
Як там було, того ніхто не знає, але на другий день прийшла Більча додому і принесла татові цілу хустку золота і перлів.
– Візьміть, тату, – сказала вона. – Вибачте, що пішла без благословення. Тепер ми врятовані. Сховайте оті скарби. Пана нема вже… Вмер… Тими грішми платіть податки за людей усіх, щоб ніхто не знав наруги. Поцілувала батька і пішла…
Тим часом у покоях знайшли зарізаного пана і гайдуки вже гнали коней до села за дівкою. Але вона сама йшла по свою смерть, рятуючи село. Панський суд був страшний: живцем замурувати Більчу в кам'яній горі.
Поночі вивезли, щоб ніхто не видів. Та люди чекали. Зібралися і пішли по виразному сліду за своєю рятівницею. Загубився слід у тій долині, де нині стоїть наше село. Люди обшукували всі гори і схили, але так і не знайшли того місця, де вона згинула. – Більча, Більча, золота наша! – гукали всі.
Повідають, що у найтяжчі хвилини Більча приходить людям на поміч. Були випадки, що знаходили золоті гроші під своєю подушкою погорільці, або ті, в кого впала худобина.
То і село своє звуть люди Більче-Золоте.