Люча – одне з найбільших і наймальовничіших сіл Гуцульщини, яке знаходиться в Косівському районі Івано-Франківської області. Має гарне і вигідне розташування серед Карпатських гір на північно-східному вигіні карпатської дуги, за 21 км. від районного центру м.Косова.
Перша письмова згадка про Лючу датована 1412 роком в архівному документі (Центральний державний історичний архів у Львові) під назвою “Akta grodzkie”, але знайдені археологами кам’яна сокира, ніж, ядро свідчать про те, що люди поселилися тут набагато раніше. Історичні джерела подають, що найперше селом володів галицький староста Станіслав Влодко. Приблизно у 1623 році в Лючі побудовано перший в Косівському районі замок, який у 1648 році здобув ватаг Юра з повсталими селянами. А зруйнували повністю його татари під час нападу в 1676 р. Місце, на якому стояв цей замок, досі має назву “Замчище”. Є версія про існування ще одного замку в східній частині села. На цьому місці до 1947 року стояв панський палац Яблоновських.
Територія розселення простяглася вздовж бурхливлої річки “Лючка” та її правих приток “Рушорки” й “Акри”. З висоти пташиного польоту нагадує обриси латинської літери “V”.
Люча займає територію 46,01 кв. км. і населяє її понад 1620 мешканців. По величині площі посідає четверте місце серед 46 населених пунктів Косівського району, поступаючись лише селам Космач, Яворів та Шешори. Щодо населення, то посідає 25-те місце в районі.
Присілок “Бачулець” взимкуІснує кілька версій походження назви села Люча.
Перша версія. Назва походить від племені лютиків – полабських слов’ян, які емігрували у наше село з-понад Лаби – узбережжя Балтійського моря.
Другий переказ свідчить про те, що колись на Волині жило плем’я дулібів, яке поділялось на три гілки: буман, волинян і лучан (лючів чи лучичів). Перші вістки про лючів подає Констянтин Багрянородний. Він говорить, що печеніги нападали аж на територію лючів. Наші історики твердять, що лючі жили на околиці м.Луцька, яке в давнину звалося Лучеськ або Лючеськ. Їх прихід в наше село ймовірно відбувся внаслідок втечі від ворогів.
Третя версія. Німецькі хроністи називають полабські племена Lutschе (люче). З цими племенами вони вели вперту боротьбу. Лючі мусіли підкоритися.
Четверта версія говорить про те, що під час війни німецького короля Генріха з папою Григорієм багато лючів утекло на південний схід, до Русів, мова яких була їм зрозумілою. Оскільки Волинь була вже тоді густозаселена, наші князі поселили їх там, де було мало населення – на Гуцульщині і Поліссі. Так виникли села: Люча, Лючки, Ключів.
П’ята версія. Львівський учений Василь Кобилюх вважає, що ця назва має санскритське походження від слова lukano (лючано), яке означає “світлий”, “ясний”.
Шоста версія. Назву свою село напевно отримало від назви річки Лючка, котра протікає на його території.
Річка, має дуже цікаве русло, і утворює декілька півостровів на території села. Таке русло річки, було дуже добрим для селян, адже воду раз на рік можна було пустити тільки по одому руслові, і виловити непоганий улов риби. Адже в Лючці, водиться струг, марена, та інші ціні навіть в наш час види риби, це було чудовим додатком до раціону селян. Навіть зараз в національній кухні села можна зустріти рибні страви.