Його ім’я за тиждень кане в Лету,
ганьбою вкрите, прокляте повік.
В історію доклав велику лепту,
отой не звір іще, та вже не чоловік.
Він не Спартак… А просто – Ваня,
до п’ятого коліна із рабів.
Йому сказали: “Фас!” десь на світанні,
а, може, посулили срібняків.
Він шаленів, у ніч оту, від крові,
хіба то беркут? Беркут – гордий птах.
Йому дали наказ на тій, чужинській мові,
яка топила Неньку у сльозах.
Дівча упало. Скорчилось від болю…
“Искала правду? Нате, получай!”
Ця дівчинка боролася за волю,
стій, рабе! Стій! Руки не піднімай!
Не Прометей, не Данко… Просто – Ваня,
що вдієш, як в роду самі раби…
О, як хотів убить Тих, на Майдані,
лише за те, що вільними були.
Автор ©
Оксана Максимишин-Корабель