1) То було ще тоді, коли Ярополк пішов війною на свого брата Святослава. Довго втікав Святослав з своєю дружиною, аж зайшов у Карпати. Але не міг втекти від погоні. А з ним була його дочка Парашка. Князь наказав їй не йти разом з ним у долину, де мала відбутися битва, а перечекати ту тяжку хвилю в безпечному місци.
Тогді відправили Парашку в гори. З нею були і місцеві люди, і частина війська. Після перемоги над святославичами розлючені Ярополкові воїни знайшли й Парашку і стяли їй голову. З того часу гора, де її вбили, називався Парашка.
2) Розказували стародавні люди, що була якась жінка Параска, яка на Великдень вигнала на гору пасти воли. Вона взяла із собов і куделю. Коли ж зачала прясти, то за той великий гріх скам’яніла, а разом з нею і воли. З того часу гору називають Парашкою.
3) Давно то було, дуже давно, ще тоді, коли наші гори були вільні. Люди пасли худобу, орали, сіяли…
Тут раз напали татари. Люди не сподівалися та й почали втікати хто куди. Один татарин увидів дуже файну дівчину і хотів ї взяти в полон. Але вона не далася йому в руки і почала втікати в гори. Бігла, бігла, а за нею – татарин. Уже зараз добиралася до вершка. Але татарин увидів, що дівчина може втекти, прибавив бігу, догнав її і відтяв мечем голову. Впало закривавлене тіло Парашки. Люди дізналися про її страшну смерть і назвали на пам’ятку гору Парашков.