Легенда про річку Стрипу
Четвер, 08.12.2016
Зернятко
привітання, прислів'я, приказки, міфи, легенди, афоризми, цитати . . .
Народна мудрість:
7. Високо і швидко пливуть у небі хмари - на гарну погоду.
смайлик3. Буде той голодний, хто жнивами холодочку шукає.
-->
Меню сайту
Категорії розділу
Міфи [17]
Легенди [50]
Легенди про гори [17]
Легенди про воду [14]
Легенди про флору [55]
Легенди про фауну [1]
Легенди про споруди [1]
Легенди про людей [5]
Притча [7]
Реклама
Новини партнерів
svitua.org
Бесплатный Хостинг

написати лист адміну
Статистика


Яндекс.Метрика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Зареєстрованих на сайті:
Всього: 300
Нових за місяць: 3
Нових за тиждень: 0
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0
З них
Адміністраторів: 2
Модераторів: 1
Провірених: 6
Користувачів: 283
З них
Хлопців: 129
Дівчат: 171

Головна » Статті » Міфи та легенди » Легенди про воду

Легенда про річку Стрипу

Сподобався матеріал? Поділитись з друзями:

Реклама
Були колись Купчинці містом. Стояла тута залога князівська, себто фортеця. Жив в ній болярнн від теребовлянського князя. Він порядкував на всю округу: судив, мирив, женив і хрестив, податки збирав. А як треба було, то князеві бойову поміч давав. На ті часи, казали старі люди, давала купчинецька залога зі всіх сіл тисячу вояків кінних і ще п’ять тисяч піших.

Як то там люди жили на той час, не знаю, але от що сталося тута колись. То було ще до татарів. На руські землі наскочили якісь вороги. Велике військо і все на конях. Казали люди, то були половці, себто польові люди. Вони землі не знали, же но худобу пасли і з сусідами воювали.
Як там було, того вже ніхто не скаже, але якось змирився теребовлянський князь з тими половцями, зате мусив дати великий викуп. І послав він за тим викупом по своїх залогах вояків. А з тими вояками були і половці.
Приїхали якось і до Купчинців. Так і так, каже старший до болярина. І повідає, що і до чого. Болярин не мав ради і хоч би що там не було, а мав просити гостей до столу. А мушу сказати, що був наш болярин удівцем і мав но одну дочку, що називалася Стрипою. Сказав дочці подавати до столу. Щоб довго не повідати байки, то кажу як є…
…Чи там вони їли, чи пили, то нас не обходить, але половецький сотник з дівки ока не спускає. А на ранок і каже той половець:

— Не беру з вас срібла-злата.
Стрипа — то моя заплата.
Буде в мене жінка п’ята
Найфайніша і багата.

Вже наш болярин і так, і сяк, а половчанин вперся, як бугай, і не хоче слухати. А люди, як вчули ту біду, то всяк хто що міг, то давав. Стрипу рятував. Назносили всього стільки, що на п’ять возів не взяти. А той старший ані руш.
На другий день сказав збиратися і Стрипу в дорогу рихтувати. Була Стрипа дівчина горда. Не плакала і долю свою не проклинала. Вже перед дорогою сказала:

— Піду попрощаюся зі всім.

Вона до гаю — люди за нею. Вона до річки — люди так само. Дуже всі любили її за красу і за добрість велику.

Стала Стрипа на березі річки і мовила:

— Бодай вам, людоньки, не дочекати, щоб дочок в чужину віддавати. Ліпше бути мертвою на волі, ніж рабинею в неволі.

Сказала те, вклонилася батькові і людям, тай шубовснула у воду. І слід пропав за нею. Ходили, шукали, а не знайшли навіть тіла її. З того часу річка Стрипою називається.


Записана у с. Купчинці в 1980 р. від І. П. Хоми, 1909 р.н.

В народі існує дуже красива легенда про походження назви річки:

«Давно це було. Ніхто не відає коли, та й, власне, не це так важливо. Словом давно. У кожній легенді є доля трагічності, давнина, оповита невідомістю, яка завше навіює сум. Цю легенду знають дуже мало людей, але вона надзвичайно пізнавальна й цікава, тому й варта уваги. Це одна з кількох, пов'язаних між собою легенд, і всі вони відкривають занавісу історії рідного краю, а ще — апелюють до уяви і постають перед нами величними образами минулого… Ця історія сягає тих часів, коли люди жили ще невеликими поселеннями, одне з яких було засноване на території теперішнього села Дуліби. В той час народ вів боротьбу з кочовими племенами, які постійно нападали на наш край, вели загарбницькі війни, жорстоко розправлялися з мирним людом. І одне з таких племен-кочівників напало на поселення дулібів. Грізний кочівник Овар, який вів це військо, вже віддавав наказ нападу, коли в останню мить вгледів у місцевого князя чарівну доньку Стрипу. Палко закохався в неї молодий Овар, її образ постійно був у нього перед очима. А Стрипа й справді була красуне: висока, струнка, з довгим хвилястим волоссям кольору воронячого крила, голубимим, як небесна блакить очима, гострими бровами та гарними устами. Вельми впала в око грізному Овару, який місця собі знайти не міг, так заполонила його серце красуня Стрипа. Тоді він послав своїх послів до князя з проханням видати Стрипу за нього заміж. На що князь відповів злому завойовнику: — У нас дівчата — народ вільний, чоловіків обирають за велінням серця і ніхто не в силі змусити їх вийти за нелюба!

Страшно розгнівався Овар, але послав послів-сватів з подарунками до дівчини. Коли свати прийшли і передали їй на золотій таці хустину, обрамлену золотом і сріблом, та передали бажання свого повелителя, мудра дівчина на хвилю задумалася. Адже в її руках доля усього поселення. В разі її незгоди Овар знищить усіх. Важко було приймати рішення, та, розірвавши навпіл подаровану хустину, гордо промовила людям Овара: — Якщо Овар такий всемогутній, то нехай зробить так, щоб оці дві половини хустки з'єдналися без шва. Отоді я вийду заміж за нього!

Вдруге страшно розлютився Овар і гнів його був нестримним. Він наказав негайно вбити всіх людей цього поселення. То було жахливе видовище — крик, стогін, кров лилася ріками разом зі слізьми, нікого не пошкодували злі нападники. І бачачи, що вбили батька-князя, матір, братів і всіх людей, а її не вбивають, Стрипа зрозуміла, що її хочуть взяти в полон. З усіх боків підходять кочівники, все ближче і ближче, ось-ось вона буде в їхніх руках. Овар радів, що незабаром зможе заволодіти дівчиною… Та сталося непередбачуване: Стрипа, здогадуючись про мету злого кочівника, вибігла на найвищу скелю, востаннє оглянула свій рідний край жадібним поглядом і кинулася вниз, де стрімко протікала невелика річечка. Та прийняла, дала притулок красуні Стрипі, що колись малою гралася біля її вод, назавжди сховавши її в своїх обіймах-хвилях. Ось так загинула відважна дівчина. А Овар? Він спершу оторопів з несподіванки, адже такого не чекав від тендітної дівчини, але де їм, кровопивцям, зрозуміти, що краще смерть, аніж неволя. Біль молодого кочівника був надзвичайно глибоким, бо ж сильно закохався в Стрипу, і її смерть була для нього, як виявилось, непоправною. Не зміг змиритися з такою втратою Овар. Тоді в ніч на Різдво, бачачи страшну розпуку кочівника, зібралися наймогутніші чарівники та знахарі і після довгої ради сказали: — Оваре! Якщо ти сорок днів і сорок ночей плакатимеш безперестанку, то Стрипа повернеться до життя.

І тяжко плакав Овар, жалкуючи за все зло, вчинене досі, що призвело до втрати коханої дівчини. Та скільки Овар не плакав, Стрипа не поверталася до життя. А Овар все плакав та плакав, з дня в день, з місяця в місяць, з року в рік. І не витримала скеля, на якій сидів Овар, і заплака сама. Тепер цей водоспад називають Чоловічими Сльозами. А річка прибрала собі за ймення ім'я дівчини Стрипи і носить його досі, поєднавши свою долю з швидкоплинною річкою Дністер. Тобто, вона впадає в ріку, яка несе свої води в Чорне море. І, кажуть, що злий кочівник Овар досі ходить у лісі, шукаючи свою кохану Стрипу».
Реклама

Категорія: Легенди про воду | Додав: Oliver81 (14.04.2015)
Переглядів: 1120 | Теги: річку, легенда, Стрипу, про | Рейтинг: 0.0/0

Хто читав цей матеріал, також читають:
Іван Богун полковник Вінницького полку
Дата: [19.11.2012]
Віншування і посівання
Дата: [04.01.2011]
Привітання з Різдвом: На столі свята вечеря,
Дата: [06.01.2013]
Привітання на Водохреща: Хай ангел торкнеться Вас ніжно крилом
Дата: [07.05.2013]
При гіповітамінозі – маски для шкіри і полівітаміни
Дата: [29.12.2009]
Легенда про калинову сопілку
Дата: [05.01.2013]

Всього коментарів: 0

avatar
Міні профіль
Четвер, 08.12.2016  03:02
no_avatar
Гость,
ми раді вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь
або авторизуйтесь !

E-mail:
Пароль:

Забув пароль | Реєстрація
Реклама
Рекламні посилання


23.08.2014 Прочитано:1272


24.07.2014 Прочитано:1618


24.08.2013 Прочитано:3969

Час - це гроші

Translate


Час, як вода,— все йде вперед.

Нажми F5, щоб прочитати нову приказку


День і ніч — доба пріч.

Створення сайту БЕЗКОШТОВНО

© Зоряна Слава Україні! Героям Слава! 2016
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за наявності активного гіперпосилання на джерело.
Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Вгору


Були колись Купчинці містом. Стояла тута залога князівська, себто фортеця. Жив в ній болярнн від теребовлянського князя. Він порядкував на всю округу: судив, мирив, женив і хрестив, податки збирав. А як треба було, то князеві бойову поміч давав. На ті часи, казали старі люди, давала купчинецька залога зі всіх сіл тисячу вояків кінних і ще п’ять тисяч піших.

Як то там люди жили на той час, не знаю, але от що сталося тута колись. То було ще до татарів. На руські землі наскочили якісь вороги. Велике військо і все на конях. Казали люди, то були половці, себто польові люди. Вони землі не знали, же но худобу пасли і з сусідами воювали.
Як там було, того вже ніхто не скаже, але якось змирився теребовлянський князь з тими половцями, зате мусив дати великий викуп. І послав він за тим викупом по своїх залогах вояків. А з тими вояками були і половці.
Приїхали якось і до Купчинців. Так і так, каже старший до болярина. І повідає, що і до чого. Болярин не мав ради і хоч би що там не було, а мав просити гостей до столу. А мушу сказати, що був наш болярин удівцем і мав но одну дочку, що називалася Стрипою. Сказав дочці подавати до столу. Щоб довго не повідати байки, то кажу як є…
…Чи там вони їли, чи пили, то нас не обходить, але половецький сотник з дівки ока не спускає. А на ранок і каже той половець:

— Не беру з вас срібла-злата.
Стрипа — то моя заплата.
Буде в мене жінка п’ята
Найфайніша і багата.

Вже наш болярин і так, і сяк, а половчанин вперся, як бугай, і не хоче слухати. А люди, як вчули ту біду, то всяк хто що міг, то давав. Стрипу рятував. Назносили всього стільки, що на п’ять возів не взяти. А той старший ані руш.
На другий день сказав збиратися і Стрипу в дорогу рихтувати. Була Стрипа дівчина горда. Не плакала і долю свою не проклинала. Вже перед дорогою сказала:

— Піду попрощаюся зі всім.

Вона до гаю — люди за нею. Вона до річки — люди так само. Дуже всі любили її за красу і за добрість велику.

Стала Стрипа на березі річки і мовила:

— Бодай вам, людоньки, не дочекати, щоб дочок в чужину віддавати. Ліпше бути мертвою на волі, ніж рабинею в неволі.

Сказала те, вклонилася батькові і людям, тай шубовснула у воду. І слід пропав за нею. Ходили, шукали, а не знайшли навіть тіла її. З того часу річка Стрипою називається.


Записана у с. Купчинці в 1980 р. від І. П. Хоми, 1909 р.н.

В народі існує дуже красива легенда про походження назви річки:

«Давно це було. Ніхто не відає коли, та й, власне, не це так важливо. Словом давно. У кожній легенді є доля трагічності, давнина, оповита невідомістю, яка завше навіює сум. Цю легенду знають дуже мало людей, але вона надзвичайно пізнавальна й цікава, тому й варта уваги. Це одна з кількох, пов'язаних між собою легенд, і всі вони відкривають занавісу історії рідного краю, а ще — апелюють до уяви і постають перед нами величними образами минулого… Ця історія сягає тих часів, коли люди жили ще невеликими поселеннями, одне з яких було засноване на території теперішнього села Дуліби. В той час народ вів боротьбу з кочовими племенами, які постійно нападали на наш край, вели загарбницькі війни, жорстоко розправлялися з мирним людом. І одне з таких племен-кочівників напало на поселення дулібів. Грізний кочівник Овар, який вів це військо, вже віддавав наказ нападу, коли в останню мить вгледів у місцевого князя чарівну доньку Стрипу. Палко закохався в неї молодий Овар, її образ постійно був у нього перед очима. А Стрипа й справді була красуне: висока, струнка, з довгим хвилястим волоссям кольору воронячого крила, голубимим, як небесна блакить очима, гострими бровами та гарними устами. Вельми впала в око грізному Овару, який місця собі знайти не міг, так заполонила його серце красуня Стрипа. Тоді він послав своїх послів до князя з проханням видати Стрипу за нього заміж. На що князь відповів злому завойовнику: — У нас дівчата — народ вільний, чоловіків обирають за велінням серця і ніхто не в силі змусити їх вийти за нелюба!

Страшно розгнівався Овар, але послав послів-сватів з подарунками до дівчини. Коли свати прийшли і передали їй на золотій таці хустину, обрамлену золотом і сріблом, та передали бажання свого повелителя, мудра дівчина на хвилю задумалася. Адже в її руках доля усього поселення. В разі її незгоди Овар знищить усіх. Важко було приймати рішення, та, розірвавши навпіл подаровану хустину, гордо промовила людям Овара: — Якщо Овар такий всемогутній, то нехай зробить так, щоб оці дві половини хустки з'єдналися без шва. Отоді я вийду заміж за нього!

Вдруге страшно розлютився Овар і гнів його був нестримним. Він наказав негайно вбити всіх людей цього поселення. То було жахливе видовище — крик, стогін, кров лилася ріками разом зі слізьми, нікого не пошкодували злі нападники. І бачачи, що вбили батька-князя, матір, братів і всіх людей, а її не вбивають, Стрипа зрозуміла, що її хочуть взяти в полон. З усіх боків підходять кочівники, все ближче і ближче, ось-ось вона буде в їхніх руках. Овар радів, що незабаром зможе заволодіти дівчиною… Та сталося непередбачуване: Стрипа, здогадуючись про мету злого кочівника, вибігла на найвищу скелю, востаннє оглянула свій рідний край жадібним поглядом і кинулася вниз, де стрімко протікала невелика річечка. Та прийняла, дала притулок красуні Стрипі, що колись малою гралася біля її вод, назавжди сховавши її в своїх обіймах-хвилях. Ось так загинула відважна дівчина. А Овар? Він спершу оторопів з несподіванки, адже такого не чекав від тендітної дівчини, але де їм, кровопивцям, зрозуміти, що краще смерть, аніж неволя. Біль молодого кочівника був надзвичайно глибоким, бо ж сильно закохався в Стрипу, і її смерть була для нього, як виявилось, непоправною. Не зміг змиритися з такою втратою Овар. Тоді в ніч на Різдво, бачачи страшну розпуку кочівника, зібралися наймогутніші чарівники та знахарі і після довгої ради сказали: — Оваре! Якщо ти сорок днів і сорок ночей плакатимеш безперестанку, то Стрипа повернеться до життя.

І тяжко плакав Овар, жалкуючи за все зло, вчинене досі, що призвело до втрати коханої дівчини. Та скільки Овар не плакав, Стрипа не поверталася до життя. А Овар все плакав та плакав, з дня в день, з місяця в місяць, з року в рік. І не витримала скеля, на якій сидів Овар, і заплака сама. Тепер цей водоспад називають Чоловічими Сльозами. А річка прибрала собі за ймення ім'я дівчини Стрипи і носить його досі, поєднавши свою долю з швидкоплинною річкою Дністер. Тобто, вона впадає в ріку, яка несе свої води в Чорне море. І, кажуть, що злий кочівник Овар досі ходить у лісі, шукаючи свою кохану Стрипу».


Матеріал додано: Oliver81

14.04.2015