Бе́регове або Бе́регово — місто обласного підпорядкування в Закарпатській області, районний центр Берегівського району.
Перша згадка про місто в офіційних документах з’являється в 1063 році – воно фігурує як маєток герцога Ламперта (Villa Lamperti), наймолодшого сина угорського короля Бейли I. Саме цю дату вважають роком заснування міста.
З 1141 року, після багаторазових нападів половців, угорський король Гейза ІІ переселив у місто саксонців. Відтоді його стали називати Сасом, Лампертсасом, Лумпрехтсасом, Лампертхазою (Lampertháza, Luprechtháza).
Назва Береґсас (Beregszász) офіційно використовується з 1499 року. Назва походить із слова „берек”, що з угорської означає „гай” та „сас” (так називали саксонців). І сьогодні угорцями вживається історична назва міста – Береґсас.
Нинішню офіційну назву міста – Берегово починають використовувати після встановлення чехословацької влади з 1919 року.
В 1990 році було проведено референдум з питань повернення місту історичної назви Береґсас. 84% населення підтримали ідею, але депутати Верховної Ради України не винесли це питання на розгляд і досі.
Є також неофіційна версія походження назви міста:
Колись на місці теперішнього Берегова лежав широкий степ. Сюди на пасовисько пригнав із сусіднього села Великі Береги своє стадо господар на прізвисько Сас. Того ж дня на тому полі випасав свою череду ще один господар.
То була звична річ, бо пасовище було таке велике, що на ньому могли пастися десятки стад, не перешкоджаючи одне одному. Проте цього разу вийшло інакше. Бики-вожаки, щойно подивившись один на одного, несамовито заревли і кинулись у бій.
Це були два бики-велетні. З налитими кров’ю очима, риючи копитами землю й здіймаючи куряву, вони тіснили один одного, зіткнувшись лобами.
Марно господарі намагалися спинити бійку, нещадно шмагаючи батогами обох тварин. Ті навіть не відчували болю і знову й знову кидалися один на одного.
Довго тривав цей герць, аж поки не переміг Сасів бик. Він прогнав свого суперника з його чередою. Сас лишився єдиним господарем на пасовищі.
Коли він підійшов до свого бика-переможця, то побачив на покопирсаній, розритій копитами й рогами землі щось блискуче. Це були золоті монети. Звісно, Сас почав розкопувати землю на тому місці й знайшов там скриньку золотих дукатів. Величезний скарб.
Від того часу Сас свого бика-переможця тримав у великій пошані. Шовковою травою годував, джерельною водою напував. І щоб увічнити пам’ять про його перемогу, замовив різьбяру вирізьбити в камені його голову, а тоді поставив її підпорою склепіння храму в своєму селі Великі Береги. Ще й нині той камінь величається у сільській церкві.
На гроші зі скарбу Сас збудував місто, яке назвали його ім’ям та ім’ям його села — Берегсас. На правому березі річки Верки, на місці бичачого герцю, він збудував великий храм, де над північним, обернутим у бік гір порталом з лівого боку сказав замурувати витесане з каменя зображення своєї голови, а з правого боку — зображення лева як герба нового міста.
джерело матеріалу:
Легенди Карпат — Львів:Апріорі,
2010.-144с.іл.