Як і інші демонологічні персонажі русалки могли управляти природними стихіями і атмосферними процесами: насилати бурі, зливи, град, засуху і т.д.
Володіли вони і здатністю перетворюватися на птахів і звірів. На Нікопольщині вірили, що русалка здатна перетворитися на бугая. Після Трійці вона взагалі нібито продовжувала перебувати виключно в образі цього птаха. От чому в ХІХ – на початку ХХ ст. нікопольські рибалки вважали бугая «поганим птахом», а почувши його голос – хрестилися.
Згідно народним повір’ям, русалка, що перетворила на бугая, завжди прагнула перешкодити їм повернутися додому з гарним уловом. Своїм нестерпним голосом бугай, тобто русалка, могла накликати негоду. У Дніпровських плавнях русалки могли пошкодити колесо воза або збити подорожнього зі шляху. Серед звичних занять русалок зазвичай називали наступні: ночами вони плескались у воді, розчісували біля неї своє довге волосся, гойдалися на гілках верб. Вдень ці демонологічні створіння грілися на сонечку, перекидалися в траві, плели вінки, співали.
Після відведеного ним терміну перебування на землі, русалки (у різних губерніях) йшли в річки і моря, поверталися в могили, відлітали в небо, ховалися по деревах. На Нікопольщині вони зазвичай перетворювалися на бугая.
Слід зазначити, що мешканці Катеринославської і ряду інших південних губерній, Російської імперії (в цілому) і країн Європи мали різні уявлення про зовнішній вигляд русалок. Європейці зазвичай зображали їх дівчатами з риб’ячими хвостами, а жителі північних губерній Російської імперії – потворними і страшними бабами, з грудьми, що відвисали, які вони закидали за плечі. Ближче до Полісся русалок уявляли у вигляді дівчат або молодих жінок, з красивими грудьми і розпущенним волоссям, зазвичай повністю голих. На Нижньому Дніпрі русалки втрачали як європейські («риб’ячі») ознаки, так і властиві потойбічним істотам (холодні руки, закриті очі, бліда шкіра) характеристики, якими їх частенько наділяли жителі північніших губерній.
Починаючи від Катеринослава (нині – Дніпропетровськ) і нижче по Дніпру русалок уявляли в образі високих жінок, з нормальними ногами, охайним зовнішнім виглядом. Одягнені вони були в білий одяг, або в наряди, у яких потонули. Часто носили намисто, сережки і інші прикраси. Своє волосся ці істоти старанно розчісували або заплітали в коси. Хіба що річкова водорость, що ненавмисно заплуталася у волоссі, або сліди твані на одязі могли видати нашу русалку. Наші річкові духи напередодні Трійці любили прикрашати свої голови вінками, сплетеними з водних і наземних рослин.
На Русальному тижні їх можна було зустріти не тільки у віддалених куточках Дніпровських плавнів, але навіть в рибальських селищах і містах. Правда, ледве почувши крики перших півнів, як і належить типовим представникам потойбічного світу, вони поспішали сховатися подалі від очей людських, повертаючись у воду.
Такі разючі відмінності в уявленнях про зовнішній вигляд русалок виникли не випадково. Річ у тому, що в Катеринославській губернії більшість пов’язаних з ними легенд виникли не в стародавні часи, а в епоху, коли по Дніпру вже ходили перші колісні пароплави. Інтенсивне освоєння і заселення нашого краю наприкінці XVIII – на початку XIX століття, безумовно, позначилося на місцевих легендах і повір’ях. Переселенці з інших губерній Російської імперії і країн Європи збагатили їх новими сюжетами, відбувся синтез місцевих і «привезених» уявлень про злобних демонологічних персонажів.
Наклало свій відбиток і «просвещенный XIX век», коли наука остаточно розділила фантазії і реальність, а в прозі і поезії відродився інтерес до романтики.
Але навіть втративши багато властивих нечисті «відштовхуючих рис», навіть набувши якогось привабливого ореолу загадковості і таємничості, дніпровські русалки зовсім не стали добрими феями. Їм як і раніше були не чужі властиві злобним духам «прокази»! Вони могли пошкодити невід, звільнити з тенет рибу і позбавити рибалок улову. У плавнях вони «бавилися» тим, що могли пошкодити колесо воза або збити подорожнього з дороги. У придніпровських селах вірили, що ночами русалки здатні відбирати у корів молоко. Коли вони «жартували» над людиною, яка опинилася у воді – хапали його за ноги, лоскотали, могли навіть злегка притопити. Як правило, після подібних «розваг» дніпровські русалки відпускали плавця на берег цілим і неушкодженим. Вони могли погубити лише тих людей, які заподіяли їм зло.
Згідно повір’ям, які існували в наших краях, русалками ставали зовсім не випадкові утоплениці, а жертви невірних наречених і чоловіків, що позбавили себе життя у відчаї. Ставши злобними водяними духами, вони не заспокоювалися до тих пір, поки не зводили рахунки зі своїми кривдниками. Нерідко дніпровські русалки виступали в ролі захисниць всіх скривджених дівчат, мстивши їх невірним нареченим.