Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами.
Французи вибрали елегантність i красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну i порядок, росіяни – владність, поляки – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики…
Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.
– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.
– Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.
– Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі? Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.
– Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня.
Узяла дівчина – Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.