На жаркому сонечку серед луки зеленого рветься з берегів, гарчить люто, як звір, сердита Почаїв-ре-ка. Води її, немов вогненні, іскрами сиплють і з шипінням в дим перетворюються. Дивиться на річку Добринюшка і чує голос Матушкін:
– Дитинко моя, Добринюшка, не купайся ти в Почаїв-річці, не їдь на гору Сорочинську. Живуть там Змієняти, а чатує їх сам Змій Горинич. Сліз Добриня з коня, поклав меч на траву, нахилився до води:
– І справді, недобра ти, Почаїв-ріка.
Раптом зникло сонце з неба, немов проковтнув його хто. Грім, гуркіт піднявся страшний, кругом вогонь пекельний.
Схопився Добриня на ноги, підняв голову – мчить на нього чудовисько страшне, тулуб зміїне про трьох головах, про сім хвостах. Кігті виблискують, як залізні, крила – вогненні, червоне полум’я з ніздрів пашить, дим з вух валить.
– Хто це пророкував, що Добриня Микитич знищить мене? – Закричав Змій Горинич. – Мало російських молодців у повен я взяв, мало живцем зжер? І ти там будеш!
– Ах ти, Змеіще-чудовисько окаянне! Ще подивимося, хто кого …
Зірвав Добриня з грудей мішечок. Важкий він був. У мішечку цьому, що матінка в дорогу йому дала, – жменю землі.
– Допоможи, землиця рідна, – прошепотів богатир і метнув мішечок з усією силою богатирської в очі чудовиську.
Застогнав змій і повалився додолу. Навалився на нього Добриня, вихопив меч і відсік дві голови відразу. Заблагав тут Змій Горинич:
– Відпусти мене, Добринюшка! Твоя перемога. Прошу, не губи мене. Не губи змієняти моїх, діток малих …
– Бач, чого захотів! Скільки душ християнських занапастив, скільки мо-лодцев да дівчат забрав! А тепер пощади тебе!
– Даю обітницю тобі, Добринюшка, коли не скривдиш детушек моїх, не трону більше і я людей руських …
Пожалів Добриня ворога переможеного.
Добрий і довірливий був молодий Добринюшка, а змій лукавий і підступний. Їде богатир в Київ до князя Володимира і не знає, що швидше нього на крилах своїх вогненних мчить туди ж Змій Горинич. Регоче він над Добринюш-кою дурним, що повірив той клятві зміїної і відпустив його.
Як шуліка, паморочиться Змій Горинич над теремом княжим, чекає, коли ж вийде з нього племінниця князя – ясна, гожа Забава Путятічну. Вийшла Забава з подружками з терема, налетів на неї Змій, схопив пазурами й забрав у лігво своє погане. В’їхав Добриня на широкий князівський двір, а там плач да стогін стоїть. Плаче Володимир-князь, плаче гірко княгиня:
– Відніс проклятий Змій улюблену нашу небогу!
Побачив князь Добриню, Христом Богом став просити:
– Допоможи, Добринюшка, визволи племінницю мою, спаси Забавушка!![Увеличить]()
Хльоснув богатир коня свого батогом між вух, замайорів кінь і помчав богатиря прямо на гору Сорочин-ську. А на горі біля зміїного лігва Змієняти на сонечку гріються – вважати їх, не перерахувати! Як пішов кінь їх топтати! Побачив Змій Горинич, що Змієняти гинуть, заскреготав зубами:
– Не отримаєш Забаву Путятічну! Налетів на Добриню, і стали вони битися не на життя, а на смерть. Важко богатирю російській: тільки відрубає він одну зміїну голову, а на місці її три нових виростають. Три дні боровся він із змієм. До вечора третього дня зневірився Добринюшка: «Видно не здолати Змія поганого. Господи, допоможи мені! »Тільки подумав так, як почув голос з небес: – Добриня, богатир російська, не впадай у відчай! Протримайся ще тільки з півгодинки – і побореш Змія, силушку нечисту.
Так і вийшло. З новою, небаченою силою вдарив Добриня Змія батогом. Пал Змій – видно, Господь допоміг богатирю російській. Кинувся Добриня до печери зміїної. Увійшов – і очам не вірить: скільки ж бранців – мо-лодцев російських тут! Всі вони одним ланцюгом скуті. Розмахнувся Добриня, розрубав ланцюг і звільнив полонених. А де ж Забавушка? Не видно племінниці князівської! Пішов у наступну печеру і бачить: сидить у темному кутку Забавушка, золотим ланцюгом до стіни прикута. Звільнив Добриня Забаву Путятічну, посадив її з собою на коня і в путь, в стольний град Київ, до Володимира Красне Сонечко.
«Добриня і Змій» – одна з древніх билин. Вона ще близька до казки. Як у казці, молодший з трьох братів, Іван, б’ється з чудовиськом і звільняє дівчину з полону, так і Добриня визволяє з неволі Забаву Путятічну. Але Добриня, перемігши змія, звільняє крім племінниці київського князя безліч російських людей, тобто робить героїчний подвиг в ім’я землі Руської. У деяких билинах Добриня побиває чудовисько «ковпаком землі грецької», тобто головним убором мандрівників по святих місцях, і особливо в Візантію. Що це означає? Що Господь допомагає православному воїну здолати ворога.
Хрестовий брат Іллі Муромця Добриня Микитич – богатир великої сили і хоробрості. Але ж справжній російський богатир – це не тільки сила. Це людина честі і обов’язку, вірний у дружбі, людина, яка бачить свій обов’язок у захисті батьківщини, навіть якщо доведеться за неї скласти свою «буйну голівоньку». Добриня – рязанець за походженням. Билина розповідає про його дитинство. З семи років Добринюшку почали навчати грамоти, і він виявився дуже здібним до навчання. У п’ятнадцять років відчув він у собі богатирську силу і завзятість. З дитинства манить його зброю, володіти ним його ніхто не вчить – богатирське справу він осягає сам. На полюванні з ним відбувається перше богатирське пригода. Він зустрічає Змія. Став молоденький Добринюшко Микитинець
На доброму коні в чисто поле поезжівать
Став він малих змієняти потаптивать
Ці рядки показують, що в глибині Росії, в Рязані, росте герой, якому судилося позбавити землю від злих ворогів.
Не тільки в боях, а й у забавах богатирських вправний Добриня. Він може одним нирком переплисти річку, майстерно стріляє з лука, навчений співати і читати церковні тексти. А коли Добриня змагався у грі на гуслях, то все на бенкеті завмерли, а потім мовили: «Ну, такого гусляра у нас не було!» Якщо Ілля Муромець дивує такими рисами характеру, як миролюбність, лагідність, простота, чистота душевна, то Добриня ще й людина освічена, різнобічно обдарована. «Доб-ринюшка важливий-увежлівий, Добринюшка знає, як мову вести, як себе блюсти», він «на промовах розумний, з гостями почестівий». Знає він, як у палату увійти, як кого привітати, як тримати себе за столом. Добриню звуть, коли треба залагодити якусь делікатну справу, примирити сваряться, передати важливе послання. Це робить його незамінним в переговорах з чужинцями, де він виступає від імені всієї Руси, стає найбільш гідним її представником. Як і його хрестові брати, Ілля Муромець і Альоша Попович, Добриня беззавітно хоробрий, мужній, сенс його життя – захист батьківщини. Багато вчених вважають, що прообразом билинного богатиря був дядько великого київського князя Володимира Святославича – Добриня. Він якось згадується в російських літописах як учасник історичних подій X століття: хрещення Новгорода, походу князя Володимира на Полоцьк і інших.