У підніжжі голубих Карпат,
Для очей лукавих – ласа здобич,
Для очей ласкавих – друг і брат,
Стоїть древній український град,
З легендарним іменем Дрогобич.
Для очей лукавих – ласа здобич,
Для очей ласкавих – друг і брат,
Стоїть древній український град,
З легендарним іменем Дрогобич.
Юрія Дрогобича й Франка
Тут лунало слово правдовісне.
Праці й пісні шана тут палка.
Тут святиться доброта людська.
Нині, завтра і довіку прісно.
Михайло Шалата
Коли віщий Боян, про котрого згадує автор “Слова о полку Ігоревім”, клав свої персти на гуслі і звеличував Русь піснями, воно вже існувало – ще не місто, але вже не село. Поселення Бич розташувалося на річці Тисмениці, у краю багатому соляними джерелами, з яких здавна видобували сіль. Огорнене з трьох боків «підковою» карпатських гір завжди мало мякий клімат. Можливо назва Бич походить від назви великої рогатої худоби (бик,бичина), якої здавна багато водилося на розкішних підгірських лугах. А може це той бич (довгий батіг), яким вихльостували пастухи відганяючи вовків. Предки-русичі, які заснували Бич були язичниками. Вірили в добрих і злих духів, поклонялися богам сонця і місяця, вітру й води. А особливо вони славили бога грому та блискавки Перуна, бо його найбільше боялися.
Неначе сарана напала на Бич орда, наприкінці ХІ ст.. Місто було спалене, але деякі жителі його врятувалися сховавшись у недалекій могутній фортеці Тустань. Як тільки орда відступила, утікачі повернулись і відбудували місто, уже на другому боці Тисмениці. Дали йому назву – Другий Бич. Згодом назва перетворилась у Дрогобич. Як і раніше дрогобичани зайнялись солеварною справою. Один з найстаріших в Європі постійно діючий Дрогобицький солеварний завод – заснований у 1250 році. Тут і досі добувають сіль за технологією майже тисячолітньої давності.
