«Я зник, утік. Бувайте здорові — надіє і доле! Нічого мені з вами робити, грайте іншими» (На саркофазі Антонія).
«Тут упокоївся Джонатан Свіфт, декан церкви, і жорстоке обурення вже не може терзати його серце. Іди, мандрівнику, наслідуй, якщо можеш, ревного поборника мужньої свободи» (На могилі Дж. Свіфта).
«Голим прийшов на землю, голим пішов під землю» (Поширена галицька епітафія XVII ст. ).
«Много сіяв я знатністю, властію і доблестю, а як помер, так з убогим старцем зрівнявся і за широкі свої лани сім ступнів землі узяв. Не дивуйся тому, читачу, бо й тобі те ж буде, нерівні на світ приходимо, а рівними помираємо» (Епітафія, записана Паньком Кулішем).
«Жниво велике, а женців мало. Так благайте Господа, щоб вислав робітників на жниво своє».
«Блаженні чисті серцем, яко тії Бога уздрять».
«Боже! Милостив будь душі раба Твоєго».
«Не буде ні хвороб, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне» (Епітафії, в основі яких лежать Біблійні вислови).
«Світ ловив мене, але не спіймав» (На могилі Сковороди).
«Смерть — найкращий лікар всіх хвороб» (На могилі Свенцицького).
«Мене вже серце не болить» (На могилі Н. Кобринської).
«Гірким сміхом своїм засміюсь» (На могилі М. Гоголя).
«Жив. Любив. Страждав» (На могилі Стендаля).
«Слова його лились, текли і в серце падали глибоко і ніби тим вогнем пекли Холодні душі». (На могилі В. Ковалевського)
«Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою… » (Поширена епітафія XIX ст. ).
«Серцям розбитим — морок і тиша» (Напис на могилі самогубця XX ст.).
«Не щебече соловейко… » (На могилі Садовської-Берліотті).
«Не з ненавистю судіть, а з любов’ю, якщо хочете пізнати істину» (На могилі адвоката Ф. Плевако).
«Ой, чом, чом, земле моя. Ти люба так мені… » (На могилі Б. Багана).
«Я є воскресіння і життя. Хто вірить у мене, хоч би і вмер, житиме» (На могилі П. Коваля).
«І горів, і палав, і страждав він для неї одної» (На могилі Ст. Бандери).
«Боже, дай, щоб з тої крові, що землю зросила, ще зійшла нам добра воля і слава, і сила» (На стрілецькій могилі).
«Все, що було найдорожче для нас, поховано в цій могилі» (Галицька епітафія).
«Я смертю вирізьбив: Ти стань і прочитай Одне святе є в світі — кров людей хоробрих. Одні живуть могили — Вірних Батьківщині» (Епітафія Юрія Липи).
«Я приєднався до більшості… » (Іронічна епітафія самогубця).
«Ваш вічний спокій — наш вічний смуток».
«Зупинися, перехожий. Не топчи мій прах, Бачиш ти, що я вже вдома, А ти ще в гостях».
«У могилі під хрестом Спить матуся вічним сном. Тихо, гілко, не шуми. Нашу маму не буди» (Поширені українські епітафії).
«Знайшов я свою гавань — Ісуса. Плоть, світ — прощайте! Досить ви мене мучили. Тепер у мене надійний спокій» (Могильний напис XVIII ст.).
«З глибини волаю до Тебе, Господи: визволи мене… ».
«Праведний Ти, Господи, справедливі суди Твої… ».
«Благословляю Господа всякчас» (Поширені галицькі епітафії).
«І буде дух його із віку в вік сіяти, Серця цілющою водою покропляти, І рани гоїти і сльози обтирати… » (На могилі Пантелеймона Куліша).
«Хай буде воля Твоя, Боже!» (Традиційна подільська епітафія)
Ще епітафії українською мовою
Життя — єдина мить; —
Для смерті — вічність ціла…
Для смерті — вічність ціла…
Прости за те, що не зуміли
Тебе від смерті зберегти За те, що всі осиротіли За все, за все ти нас порости
А життя все летить, забирає літа;
Ти у серці лишивсь, мов зоря золота.
Вічна пам’ять і важкий біль втрати
назавжди залишаться в наших серцях.
Була для нас ти наче пташка
Мов щебетливий соловей Без тебе сумно нам і важко І серце плаче кожен день.
Хай сонце з високого неба
Зігріє могилу твою А вітер тихенько шепоче Про долю нещасну твою.
Любий татку наш,
Не довго жив ти з нами Любов, печаль і біль в душі Лишив ти нам і мамі.
Немає горя більшого на світі
Коли від нас навік відходять діти.
Чому передчасно закрилися очі
Чому біль і туга замовкли в устах І в росяні ранки, і в зоряні ночі Ми спогад про вас сховаєм в серцях.
Доки батько живий
Доки мати жива Не встигаєш казати Найтепліші слова…
Біль серце стискає
Гірко плаче душа Важчого горя немає Як втрата твого життя.
Так скоро пішла ти від нас
Залишивши сльози навіки Люба мамо; дружина моя — Не забудемо тебе ми повіки.
У тужні ми кожну хвилину
Твоє згадуємо світле ім’я, Спи спокійно наша люба дитино Нехай легкою тобі буде земля.
Чим виміряти горе
Що так раптово спіткало мене Як заставити серце повірити Що на світі вже немає тебе.
Пішла ти донечко від нас
В самому розквіті життя, І в нашій пам’яті навіки Тобі не буде забуття.
Де взяти стільки слів
Щоб висловити тугу Де взяти стільки сліз Щоб виплакати горе.
Ще жити багато
На думці було, І може прожив би, Та сонце зайшло…
Вогонь життя неждано згас
Печаль і смуток серце ранять Низький уклін тобі від нас І вічна пам’ять…
Відлітають лелеки у вирій
І журливо так кличуть мене, Але дім мій — темна могила Не пускає до доньки (сина, родини) і друзів мене.
Пам`ятаємо, любимо повік.
Ти пішов з життя занадто рано,
Невимовний залишивши біль.
Спи, спокійно, наша біль і рана,
Пам`ять про тебе живе завжди.
Не вимовить горя, не виплакать сліз.
Ти радість навічно із дому уніс.
Назавжди ти пішов з життя
Туди, звідкіль немає вороття.
Тужливі дзвони линуть звідусіль.
Стискає серце невимовний біль.
Ми прийдемо сюди,
Покладемо тут квіти,
Дуже важко, рідненька,
Нам без тебе прoжити.
Скорботу серця сльозами не пролити,
Сирій могилі горя не зрозуміти.
Не висохнуть сльози жалю, вітри не розвіють печалі.
В серці ти завжди живеш, бо для нас ти найдорожчий в світі.
Неждано і рано пішла ти з життя, залишила біль ти у наших серцях.
Такої милої, святої, такої доброї, як ти, такої щедрої, простої нам вже ніколи не знайти.
В той день навкруг життя буяло,
А серце так хотіло жити,
Тебе в нас, дорогесенька не стало
І ми не в силах щось зробити…
Не стерти нам біль гіркими сльозами.
Пішов ти від нас, але вічно ти з нами.
Як рано погасло життя,
Як скоро закрилися очі.
З тобою всі наші чуття.
Сумуємо щодня і щоночі.