Козак почав втрачати усіляке терпіння, коли, нарешті, із засніженої далечини почулося гучне іржання. Причаївшись за своїм укриттям, він побачив, як із степу прискакав попелясто-сірий кінь, очі якого горіли вогнем. Дикий жеребець попрямував до копни і почав поїдати сіно. Зачекавши слушний момент, козак вскочив йому на спину і міцно вчепився в гриву. Дикий кінь пронизливо заіржав і поніс на собі молодецького запорожця у безкрайні простори.
Довго скакали вони по степу, сильний жеребець відчайдушно брикався, не раз намагаючись скинути з себе сідока, але той лише сильніше чиплявся за його гриву.
Нарешті, жеребець зупинився і, важко дихаючи, почав рити копитами сніг. Його злісні очі горіли пекельним вогнем. Здавалося, він зовсім видихався і вже не в силах був продовжувати свій стрімкий і нестримний біг, підкоряючись волі відважної людини. Проте Дикий кінь навіть не думав так просто здаватися. Несподівано він відірвався від землі і із швидкістю вітру помчав по повітрю, піднімаючи запорожця все вище в небо. Десь внизу промайнули Дніпровські плавні, маківки церков, ледве помітні вогники будинків.
Переляканий козак подивився на Дніпро, який здався йому тонше за найтоншу нитку. Незабаром зовсім не стало видно землі – тільки одне нескінченне небо і яскраві зірки. А сірий жеребець брикався все сильніше та піднімався все вище. Козак, міцно вчепившись в жорстку гриву, благав пресвяту Богородицю і усе небесне воїнство про порятунок. Він закрив очі, а коли знову наважився їх відкрити, то побачив, що Дикий кінь скаче вже по землі. Всю ніч носив на собі попелясто-сірий жеребець запорожця по степу.
Домчавши до самого берега Чорного моря, він, вкінець знесилений, рухнув на пісок біля води. Тоді козак дістав батіг і з усієї сили стьобнув ним Дикого коня, і біс (а це був саме він!) вмить прийняв свій істинний вигляд. Нечистий дух став несамовито просити відважного запорожця про пощаду, обіцяючи заплатити за своє звільнення щедрий викуп.
Викуривши трубку тютюну і подумавши, козак погодився прийняти його пропозицію, але перед цим вирішив узяти з біса клятву, що той ніколи більше не стане з’являтися на Святій Русі і губити душі православних християн. Нечистий дух слізно пообіцяв йому більше ніколи не робити цього. Наостанок козак ще раз огрів біса батогом, після чого, перехрестившись, відпустив його на усі чотири сторони. Біс злісно завив і, здіймаючи бурю по усьому морю, полетів геть – в погану землю турецьку та невірні краї басурманські…
Як оповідає легенда, козак повернувся назад з повною шапкою золотих монет і коштовних каменів. Пройшло багато років. Колишній запорожець одружився і побудував в місті будинок, дивлячись на який, дивувалися навіть деякі багатії. На світле свято Різдва в його просторому будинку завжди збиралося багато гостей. Затамувавши подих, люди слухали оповідання старого козака про славні часи Війська Запорозького, про героїчні походи і війни з Османською імперією.
Під кінець він завжди розповідав про те, як одного разу напередодні Різдва зустрівся із самим бісом і зумів його перемогти. Знаходилися ті, хто не вірили його словам і починали сміятися. Тоді колишній запорожець діставав загорнутий в ганчірку величезний коштовний камінь небаченої краси. Він сяяв так ясно і яскраво, як світить перша зірка, яка сходить на похмурому різдвяному небі.