Сама назва “Кругле болото” викликає у односельчан тривоги і таємничість, її шипинчани вимовляють пошепки, цю повчальну легенду передають з уст в уста, це озеречко обминають люди, не купаються там діти, не росте красне латаття, і тільки осока своїм тихим шелестінням застерігає людей від страшного дива.
А було це так…
Коли ще Шипинці були столицею Шипинської землі, тут проходив великий торговий шлях, бо з правого боку гостинця була знаменита у всій Європі Торговиця, де торгували купці з далекої Греції, Болгарії, Польщі, Росії.
По другій стороні гостинця стояла невеличка церква, куди заходили купці помолитися Всевишньому, вимолити спокійну далеку дорогу з нажитим добром чи сторгованими грішми.
Шипинські газди, три рідні брати Кирило, Мафтей і михась, бажаючи заробити грошей, збудували поряд з церквою корчму. Добре йшов гиндель, корчма кишіла зголоднілими купцями. Лилась горілка, як вода. Не раз лишали тут купці наторговане, бо хто устоїть перед звабою горілки, шипинських віртуозів-скрипалів та перед чорними очима звабливих шипинчанок. Таке продовжувалось роками. Забули шипинчани і про честь, встид перед Богом і людьми, поки не сталася страшна розплата.
Був Великий піст, Великодня п’ятниця… Кирило цінив гарне товариство, любив випити і послухати скрипку та цимбали, які жалібно виспівували сумну мелодію першого невдалого кохання:
Та не будем вже ходити,
Як колись ми ходили,
Бо вже наші стежечки,
Бо вже наші доріжки
Муравою поросли
_ Наливай, шинкарю! – вдарив кулаком по столі кирило.
Шинкар побілів злиця, стояв мов укопаний
– Побійтеся Бога, газдо, піст же великий
– Наливай, – загуло все навколо. – пити будем, гуляти будем!
Разом з Кирилом в прокуренім приміщенні зібралося багато людей. Два дні грали музики, два дні рікою лилася горілка. Коли настав Великдень, не витримав Бог такої розпусти. Розступилася земля, забили фонтани підводні джерела.
– Що трапилося!?! Трищали вікна й двері, ламалися стівни, рухнула покрівля… лемент і крик, вода і вогонь – все змішалося в розпачливому стогоні і муці. Вже невидно корчми…серед цього хаосу виднілася голова Кирила. він судорожно хапався руками за якесь поліно і раптом побачив на березі Михася з Мафтеєм.
– Рятуйте, браття!
Ніхто й не ворухнувся. Заніміли браття в суворому мовчанні.
Коли сонце сховалося за горизонтом, останки корчми та церкви назавжди провалилися у безодню, а на тому місці утворилося бездонне озеро, обрамлене з усіх боків трясовиною. І назвали його люди Круглим болотом.
Подейкують, що й досі можна почути під водою жалібні крики грішних людей, але тільки у пятницю перед Великоднем, і тільки тим людям, що щиро вірять у Бога і постяться по середах та пятницях круглий рік.
Кругле болото і тепер має форму чаші. Найуміліші плавці неодноразово намагалися дістатися дна, але так і нікому не вдавалося, кажуть, що час від часу ниряльщики дістають з прибережного намулу хрести, ланцюжки від кадила та інше дрібне церковне обладнання.
А болото і до тепер виблискує своєю темною холодною хвилею, а осока шипить, як і колись шипіла:
– ш-ш-ш…
Будьте мудрі
Будьте пильні
Бійтеся Бога
Будьте пильні
Бійтеся Бога
Зібрано з уст Калини Міської, Лісавети Попович.