Розповідають, закохався у красуню Марію відьмин син і довго ходив за нею, аж поки відьма не прийшла сватати дівчину. Старий козак, Маріїн батько, вигнав її з хати ні з чим. Із того дня всі корови в господі старого почали давати, замість молока, кров. Незабаром знахарка, яку прикликали, відшептала корів — молоко знову з’явилося. Та раз на тиждень — саме того дня, коли відьма наробила лиха, із вимені все одно текла кров.
Минуло кілька тижнів — і Марію засватали за сотникового сина. Весілля почалося весело та щасливо. Тільки під час вінчання люди помітили стару відьму на середині перехрестя доріг. Сказали про це дружбі, та він Не зауважив собі цього. Щасливі молоді вийшли із церкви в оточенні весільних гостей і вирушили кіньми додому. Та щойно передні колеса воза торкнулися перехрестя, молодий князь і княгиня (так називали колись наречених) стали вовками й обоє стрілою помчали до лісу, що виднівся на обрії. Гості остовпіли, проте встигли помітити відьму, що розтанула, наче дим. Та ще ніж — він лезом догори виблискував на перехресті. Старий батько заплакав-затужив і послав за сином, який служив у війську.
Приїхав молодий козак і, добре все розвідавши, зробив засідку біля обори — того дня, коли корови давали кров, замість молока. А опівночі вигулькнула з мороку відьма. Схопив її тоді за волосся та й почав періщити батогом, аж поки не випитав, як повернути сестрі та зятю людську подобу. “Ну, — каже відьма, — умів ти мене зловити, дай же тепер слово, що не вб’єш мене, коли правду тобі скажу”. І коли козак пообіцяв зберегти їй життя, відьма дала йому тоді жмуток свого волосся, щоб він зробив із нього заряд для пістоля. Вистреливши в зачаклованих вовкулаків, він зможе перетворити їх на людей. Так і сталося, коли біля одного села козак побачив двох змучених вовків із сумними людськими очима…